Право та інновації

Титульна сторінка та зміст

2024-12-26T13:25:45+02:00

Титульна сторінка та зміст

Правові підходи до оподаткування операцій з цифровими активами в ЄС: досвід для України

2024-12-26T13:28:14+02:00

У статті досліджено міжнародний досвід правового регулювання оподаткування операцій з цифровими активами на прикладі Франції та Німеччини. Проаналізовано чинні законодавчі підходи Європейського Союзу, зокрема Систему звітності про криптовалютні активи (CARF), Директиву зі змінами до правил ЄС щодо адміністративної співпраці у сфері оподаткування (DAC8), Регламент про ринки криптоактивів (MiCA), що надають чітке регулювання операцій з криптоактивами, захисту інвесторів та запобігання відмиванню коштів. Висвітлено особливості оподаткування цифрових активів у Німеччині, де застосовуються загальні норми податкового законодавства, та Франції, яка розробила детальні правила для обміну криптоактивів. Автори зазначають, що розробляючи механізм оподаткування операцій з цифровими активами, регулятори стикаються з непростим завданням у визначенні та досягненні балансу між сприянням цифровим фінансовим інноваціям при забезпеченні фінансової стабільності, протидії відмиванню доходів, отриманих незаконним шляхом, та захисту інвесторів.

Висновки статті включають рекомендації щодо адаптації ефективних підходів ЄС до української податкової системи з метою створення прозорого правового середовища для операцій з цифровими активами та захисту інтересів інвесторів.

Важливою складовою ефективного регулювання визначено диференційовані податкові ставки та перехідні періоди, які дозволяють ринку адаптуватися до нових умов. Україна може використовувати ці інструменти для стимулювання легалізації та прозорості операцій з цифровими активами, створивши гнучке та адаптивне законодавство, яке буде відповідати сучасним вимогам ринку цифрових активів.

Податковий контроль у сфері електронної комерції в Україні та ЄС

2024-12-26T13:36:46+02:00

Стаття досліджує особливості податкового контролю у сфері електронної комерції в Україні та ЄС, зосереджуючи увагу на викликах та необхідності впровадження європейських практик. Проаналізовано вплив цифрової трансформації на податкове адміністрування, зокрема у контексті транскордонних операцій, які ускладнюють визначення юрисдикції для оподаткування. Висвітлено сучасні підходи до оподаткування електронних послуг та транзакцій, включаючи впровадження систем OSS та IOSS у ЄС. Окрема увага приділяється правовим аспектам реєстрації та звітності компаній-нерезидентів, які надають електронні послуги в Україні. У статті запропоновано шляхи гармонізації українського податкового законодавства із європейськими нормами, зокрема через впровадження автоматизації податкового контролю та обміну даними між країнами.

Визначено комплекс заходів податкового контролю, що здійснюються податковими органами з метою забезпечення коректності розрахунків, своєчасного надходження та повноти сплати податків у результаті цифрової торгівлі, зокрема: реєстрація суб’єктів господарювання як платників податків; впровадження спеціальних механізмів оподаткування цифрових послуг (принципу цифрової присутності), моніторинг платіжних операцій; встановлення на законодавчому рівні вимог до розкриття інформації електронними платформами; автоматизація податкового контролю; міжнародна координація для обміну інформацією між податковими органами різних держав та інші. Зроблено висновок про недостатність стандартів моніторингу цифрових транзакцій на міжнародному рівні.

Критичний аналіз сучасних доктринальних та законодавчих підходів до визначення категорії «транспортна інфраструктура»

2024-12-26T13:42:47+02:00

У статті здійснено ґрунтовний критичний аналіз доктринальних та нормативних підходів до визначення категорії «транспортна інфраструктура». Розкрито основні складові елементи транспортної інфраструктури та досліджено різноманітні наукові підходи до її дефініції. Висвітлено ключову роль транспортної інфраструктури у розвитку сучасної економіки України, з особливим акцентом на її вплив на соціально-економічний розвиток нашої держави. Наголошено, що транспортна інфраструктура є комплексом будівельних та інженерних споруд, технічних засобів і обладнання, які забезпечують ефективне функціонування транспортної системи та сприяють безперебійному переміщенню товарів, послуг і пасажирів. Вона виконує вагомі соціально-політичні, економічні та культурні функції. Визначено, що існуючі нормативні підходи до використання поняття «транспортна інфраструктура», закріплені у вітчизняному господарсько-правовому законодавстві та доктрині, не відповідають вимогам сучасного економічного та технічного розвитку України. У зв'язку з тенденцією до уніфікації транспортного законодавства України пропонується закріпити в ньому єдине, універсальне для всіх видів транспорту, поняття «транспортна інфраструктура». Запропоновано таке визначення: «транспортна інфраструктура - це спрямована на забезпечення перевізного процесу система інженерно-технічних та допоміжних виробничих об'єктів, технологічних рішень (включаючи засоби реального та віртуального світу), функціонування якої підтримується соціально-економічною та організаційною діяльністю».

Мета статті – проведення комплексного аналізу чинного законодавства України та доктринальних підходів щодо визначення поняття «транспортна інфраструктура» з метою розробки обґрунтованих пропозицій для його ефективного нормативного закріплення в вітчизняному законодавстві.

Правове забезпечення кібербезпеки України в умовах воєнного стану та євроїнтеграції

2024-12-26T13:46:02+02:00

Стаття присвячена розгляду питань правового забезпечення кібербезпеки України в умовах правового режиму воєнного стану та необхідності продовження євроінтеграції. У процесі наукового дослідження визначено, що захист кіберпростору виступає стратегічно важливим пріоритетом у системі національної безпеки України. Наголошено, що Україна під час широкомасштабного вторгнення росії зустрічається з кібератаками та кіберзлочинами з боку держави-агресора. Підкреслено, що в умовах тривання воєнних дій на території України питання захисту національних інтересів та критичної інформаційної інфраструктури набувають особливо гострої актуальності. Зазначено, що для відвернення кіберзагроз та захисту території й інформаційного простору держави наразі потрібна концентрація всіх видів ресурсів та впорядкування повноважень відповідних суб’єктів забезпечення кібербезпеки у поєднанні з ефективною державною політикою та відповідним нормативно-правовим забезпеченням зазначеної сфери. Розглянуті положення чинних нормативно-правових актів та документів стратегічного планування в сфері кібербезпеки. Так, проаналізовані окремі норми Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», положення Стратегії національної безпеки України та Стратегії кібербезпеки України. Встановлено, що важливими завданнями також постають поглиблення співпраці з міжнародними партнерами у сфері кібербезпеки, запровадження нових ініціатив щодо зміцнення кіберзахисту, а також співпраця в сфері протидії та попередження кіберактивності злочинців. Зроблені висновки, що для забезпечення захисту кіберпростору в Україні необхідно вдосконалювати нормативно-правову базу у сфері кібербезпеки, впроваджувати заходи щодо поглиблення євроінтеграційних процесів шляхом забезпечення ефективної імплементації положень європейського законодавства.

До питання про фінансово-правові підходи до регулювання підтримки ветеранів війни

2024-12-26T13:50:56+02:00

Стаття присвячена дослідженню фінансово-правових підходів до регулювання підтримки ветеранів війни в Україні. Автором констатовано, що в сучасних умовах наша держава робить відповідні кроки для того, аби забезпечити ефективні законодавчі підходи, зокрема, фінансово-правові, до регулювання підтримки ветеранів війни. Запропоновано виділяти бюджетно-правові та податково-правові підходи в межах фінансової підтримки держави. До бюджетно-правових віднесено закріплення субвенції з державного бюджету до місцевих бюджетів, одним з напрямків використання якої є здійснення окремих заходів з підтримки осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. Підкреслено, що наразі законодавець при визначенні напрямків фінансування такої субвенції використовує категорію «окремі заходи», проте не наводить переліку тих заходів, які можуть бути включені до цієї категорії. У зв’язку із цим акцентовано увагу на необхідності внесення змін до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 779 щодо конкретизації заходів підтримки таких осіб.

Проаналізовано різноманітні податкові преференції для ветеранів війни. На основі дослідження приписів як чинного, так і перспективного податкового законодавства України автором наголошено на тому, що розвиток податково-правової підтримки ветеранів має стати одним із пріоритетів державної політики. Це не лише вдячність за їхню службу, але й інвестиція в соціально-економічний розвиток України. Забезпечення справедливих і доступних механізмів підтримки сприятиме стабільності та розвитку як ветеранів, так і суспільства загалом.

До проблеми визначення cуб’єктів наукової та науково-технічної діяльності

2024-12-26T13:55:22+02:00

Стаття присвячена дослідженню проблеми визначення суб'єктів наукової та науково-технічної діяльності в Україні. Зокрема, в роботі аналізуються різні категорії учасників наукового процесу, їхній правовий статус та функції в рамках науково-технічної діяльності, що регулюється відповідними законодавчими актами. Автор висвітлює сутність суб'єктів цієї діяльності, таких як науковці, аспіранти, наукові установи, підприємства та державні органи, наголошуючи на необхідності чіткого правового визначення кожного з них.

Основну увагу приділено науковцям, оскільки саме вони є головними виконавцями наукових досліджень і розробок. Підкреслюється важливість правового статусу науковців, а також їхніх ролей у створенні нових знань та інновацій, які мають вплив на розвиток науки, техніки та економіки. Окрім цього, особливу увагу в статті приділено взаємодії між науковими установами та підприємствами, що сприяє практичному впровадженню наукових досягнень.

Аспіранти, як одна з важливих категорій суб'єктів, зазначені як приклад. Хоча вони формально мають статус науковців (і вчених відповідно до чинного законодавства), їхня діяльність обмежена через відсутність самостійності в наукових дослідженнях, а також результатів такої діяльності, що піднімає питання їхнього правового статусу в контексті наукової діяльності. Окрім цього, поставлена проблема визначення поняття «аспіранта» як вченого, через можливість особи пройти мінімальну програму підготовки і не завершити її чи не захистити результати наукової роботи (дисертацію), таким чином не здобути наукове звання.

Тож стаття акцентує увагу на необхідності вдосконалення законодавчого регулювання правового статусу суб'єктів наукової діяльності, що забезпечить більш ефективне використання наукових результатів, підтримку інноваційного розвитку та інтеграцію науки у виробничі процеси та національну економіку.

Також в статті аналізується роль наукових установ, підприємств та державних органів у впровадженні результатів наукової діяльності, підкреслюючи важливість інтеграції наукових досліджень у практику для підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Взаємодія між дослідниками, підприємствами та державою є ключовою для комерціалізації наукових розробок, що стимулює розвиток інновацій. Окрему увагу приділено правовому статусу результатів наукових досліджень, зокрема колективним результатам, де питання авторства та інтелектуальної власності потребують чіткої регламентації.

Суддівський активізм в Україні: переваги, ризики та юридичні межі

2024-12-26T13:57:52+02:00

У цій статті розглядається феномен судового активізму в контексті української системи права. Актуальність цього питання випливає з ключового принципу конституційного ладу – поділу державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Основний постулат цього принципу полягає в тому, що кожна гілка влади повинна діяти в межах своїх повноважень і не втручатися в компетенцію інших гілок. Недотримання цього принципу може призвести до серйозних наслідків, таких як узурпація влади, що особливо важливо для судової влади, адже вона виконує роль арбітра, що забезпечує верховенство права.

Судовий активізм, у такому контексті, викликає серйозні питання щодо того, чи відповідає він принципу поділу влади та чи не загрожує він стабільності конституційного ладу. У статті розкривається сутність судового активізму через аналіз його витоків, сучасних підходів до цього явища та його різних форм. Окремо обговорюються причини виникнення судової активності, які можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки. Авторка намагається класифікувати різні типи судового активізму, детально розглядаючи їхні переваги та недоліки. Зокрема, висвітлюється проблема того, чи повинні судді займатися «правотворчістю з нуля», створюючи нові юридичні норми на основі власного тлумачення закону та власного розуміння правних принципів, що є надзвичайно актуальним, оскільки судова система, з одного боку, покликана захищати права та свободи громадян, але з іншого – не повинна виходити за межі своїх повноважень, підміняючи законодавчу владу. Особливу увагу авторка приділяє аналізу українських реалій, наводячи конкретні приклади судової практики, що ілюструють прояви судового активізму в національному контексті. У статті порушується питання, чи є судовий активізм виправданим і доречним у межах української правної системи, чи він, навпаки, може призвести до загрози дестабілізації правопорядку. Особливу увагу приділено позиції судді В.В. Лемака, який підкреслює необхідність балансу між активною роллю суду у захисті прав громадян та дотриманням принципу поділу влади. Вважаємо, що судова правотворчість має вирішальне значення для розвитку правної системи, адже вона дозволяє суду відповідати на виклики сучасності, при цьому зберігаючи основи юридичної стабільності.

Запропоновано різнобічний аналіз і зважені висновки, які спрямовані на глибше розуміння проблем судового активізму та його місця в сучасному праві України.

Кластерна політика інноваційного розвитку в умовах глобальних викликів

2024-12-26T14:05:17+02:00

У статті відзначено, що одним з пріоритетних напрямів інноваційного розвитку в ЄС є реалізація кластерної політики. Саме інноваційна складова відіграє основну роль у формуванні кластерів і забезпеченні їх розширення. У особливий правовий період воєнного стану за рахунок накладання глобальних змін посилюються виклики, які суттєво впливають на прискорення перетворень у інноваційному процесі і пріоритетність виконання завдань кластерної політики. Необхідно встановити зміни у напрямах кластерної політики для інноваційного розвитку під дією глобальних викликів. Метою дослідження є визначення загальних засад забезпечення реалізації кластерної політики щодо інноваційного розвитку в умовах глобальних викликів. Із досвіду Європейської Комісії визначено сутність кластерів та їх розповсюдження в ЄС, Наявність європейських кластерів за результатами Кластерної панорами ЄС корелює з більш відчутною інноваційною поведінкою. Новий документ КМУ серпня 2024 року щодо Стратегії відновлення, сталого розвитку та цифрової трансформації малого і середнього підприємництва на період до 2027 року визначає як другу стратегічну ціль сприяння інноваційному розвитку, цифровій трансформації та “зеленому переходу”, що і передбачає формування нового укладу економіки. Для посилення значення кластерів у інноваційному розвитку підприємств представники Української Ради Бізнесу та Українського кластерного альянсу 2024 року об’єдналися у спільному проєкті «Модель сучасної екосистеми інновацій». Для вимірювання зацікавленості темами кластерна політика, кластер, інноваційний процес і інноваційний розвиток використано пошукову систему Google Trends на різні дати і у різні часові періоди, що показало знижений попит на тему інновацій. Розглянуте завдання із визначення зміни у напрямах кластерної політики для інноваційного розвитку під дією глобальних викликів свідчить про нагальну необхідність розробки заходів для суттєвого просування змін і додаткового державного регулюючого втручання для впровадження європейських підходів до формування кластерів, що вплине на інноваційний розвиток.

Оптимальний розподіл бюджетних коштів у забезпеченні розвитку регіону при застосуванні діяльнісно-логістичних принципів

2024-12-26T14:08:36+02:00

Наукове дослідження присвячене обґрунтуванню науково-практичного підходу до оптимального розподілу бюджетних коштів для забезпечення сталого розвитку регіону на основі діяльнісно-логістичних принципів, що дозволяє спрямувати фінансові ресурси громади на пріоритетні напрями регіонального розвитку для підвищення ефективності їх використання. В статті обґрунтовано необхідність впровадження однокритеріальної задачі нелінійного/лінійного програмування для моделювання оптимального розподілу фінансових ресурсів місцевого бюджету, яка дозволяє враховувати специфіку регіональних умов, забезпечуючи оптимальне співвідношення між видатками за різними напрямами розвитку регіону. Розроблена модель враховує ключові сфери життєзабезпечення розвитку регіону, такі як фізичний стан населення та безпека середовища проживання, стан освіти та соціального середовища, а також майновий стан населення. Застосування діяльнісно-логістичних принципів у розподілі коштів сприяє більш раціональному плануванню видатків, підвищенню конкурентоспроможності регіону та прозорості використання ресурсів. Отримано результати розв'язку однокритеріальної задачі лінійного програмування, що дозволили визначити оптимальну частку бюджетних коштів, що має спрямовуватися на певну сферу життєзабезпечення для розвитку регіону. В результаті порівняння оптимальної частки бюджетних коштів з прогнозними даними на 2023 р. встановлено, що фактичні значення нижчі оптимального рівня для таких напрямів розвитку регіону за сферами життєзабезпечення як: кількість дітей у центрах психологічної реабілітації та притулках; безпечність простору для життєдіяльності; рівень доходів населення; інші негрошові виплати, пільги та субсидії. Практичне значення результатів полягає у можливості застосування запропонованого підходу регіональними органами влади для створення механізму перерозподілу бюджетних