Право та інновації

Вступне слово

Сергій Кузніченко — 2024-06-26

Юридична природа відносин у сфері агроінноваційного розвитку: теоретико-правові підходи і напрями

Тетяна Курман — 2024-06-26

Статтю присвячено дослідженню теоретико-правових питань сталого агроінноваційного розвитку в Україні. Авторка акцентує увагу на тому, що динаміка розвитку світової економіки за умов глобалізації і розвитку науковотехнічного прогресу засвідчує визначальну роль впровадження ефективних механізмів інноваційної політики у забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектору. Подальше ефективне й стале функціонування сільського господарства, в тому числі його повоєнне відродження, безумовно пов’язане з агроінноваційним розвитком, із впровадженням інновацій в усі галузі й на всі етапи сільськогосподарського виробництва. Досліджено стан й визначено проблеми законодавчого забезпечення відносин у сфері агроінноваційного розвитку в Україні, проаналізовано їх правову природу. Зазначено, що агроінноваційні правовідносини є одним із самостійних різновидів аграрних правовідносин як предмета сучасного аграрного права, проаналізовано їх ознаки як складної аграрно-правової категорії. Виділено й розкрито зміст наступних напрямів агроінноваційної діяльності: агротехнологічного, технічного, інформаційного, маркетингово-логістичного, організаційного, селекційно-племінного, соціального, науково-освітнього. Авторка доходить висновку, що концептуальним для аграрно-правової науки є визначення теоретико-правових підходів до категорії «агроінноваційний розвиток», серед яких можна виокремити: підприємницько-орієнтований, соціально-економічний, екологічний безпеково-ціннісний. Доведено необхідність прийняття спеціального Закону України «Про інновації в агросфері» або «Про агроінноваційну діяльність», що надасть регульованим відносинам більшої стабільності й вирішить низку інших правових питань, зокрема, шляхом визначення основних категорій і понять, принципів і напрямів агроінноваційної діяльності, видів агроінновацій, запровадить інституційно-функціональні підходи щодо державної агроінноваційної політики, державної і грантової підтримки у даній сфері тощо.

До питання про примусове припинення прав на земельні ділянки.

Тетяна Лісова — 2024-06-26

Статтю присвячено актуальним питанням, які виникають у сфері примусового припинення прав на земельні ділянки. Детально проаналізовано негативні процеси щодо сучасного стану земель, а також зроблено наголос на тривалій тенденції до погіршення стану земель протягом останніх років. Зазначаються найбільш загрозливі характеристики сучасного стану земель – їх деградація й опустелювання, причини погіршення їх стану впродовж останніх років. Досліджено проблеми законодавчого забезпечення у сфері примусового припинення прав на земельні ділянки. У статті наголошено на недосконалості чинного законодавства та недостатності правової доктрини у контексті примусового припинення прав на земельні ділянки. Акцентовано увагу на особливостях окремих підстав примусового припинення права користування земельною ділянкою. Досліджено недоліки правового забезпечення виконання обов’язків користувачами земельних ділянок щодо відновлення родючості ґрунтів, а також інших корисних властивостей землі. Запропоновано внесення відповідних змін до земельного законодавства стосовно вдосконалення системи обов’язків землекористувачів. Підкреслюється, що неусунення землекористувачем допущених порушень законодавства у встановлений строк є підставою для примусового припинення його прав на земельну ділянку. Проаналізовано порядок примусового припинення прав на земельні ділянки. Наголошено на відсутності у законодавстві чіткого розмежування повноважень суб’єктів, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель та державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища у разі виявлення ними порушень земельного законодавства. За результатами проведеного дослідження в статті сформульовані висновки, засновані на положеннях чинного законодавства України та запропоновано шляхи вдосконалення законодавства у вказаній царині.

Правові наслідки нецільового використання земельних ділянок

Михайло Шульга — 2024-06-26

Інновації в агробізнесі як складова нової аграрно-правової політики України

Ганна Корнієнко — 2024-06-26

Ренатуралізація та ремедіація в системі заходів забезпечення відновлення земель

Світлана Шарапова — 2024-06-26

Стаття присвячена аналізу окремих правових питань щодо збереження та відновлення якісного стану земель, а також системі заходів, яка сприяє їх відновленню. Автором наголошується, що одним із головних завдань охорони земель є збереження землі як найважливішого компонента навколишнього середовища і природного ресурсу. Досліджується система заходів збереження земель, яка включає комплексні дії, спрямовані на відновлення, захист і раціональне використання земельних ресурсів. Підкреслюється, що до основних заходів відновлення земель відносяться: рекультивація, меліорація, консервація, консолідація земель сільськогосподарського призначення, які є частиною комплексної стратегії збереження земель, спрямованої на підтримку сталого розвитку та забезпечення екологічної безпеки. Досліджуються особливості заходів в галузі відновлення довкілля та відновлення земель як ренатуралізація та ремедіація. Автором наголошується, що шляхом ренатуралізації відбувається відновлення земель з метою їх трансформації у стійку екологічну систему, у якій органічні та неорганічні компоненти нерозривно взаємопов’язані. Наголошується, що ренатуралізація є важливим інструментом сталого розвитку землекористування та охорони як земель, так і охорони навколишнього природного середовища, який спрямований на відновлення земель, природних ресурсів та екосистем. Ремедіація земель розглядається як процес очищення та відновлення, в основному, забруднених земель до безпечного для навколишнього природного середовища та здоров’я людей стану. Підкреслюється, що метою ремедіації є видалення або нейтралізація забруднювачів, таких як важкі метали, органічні сполуки, радіоактивні матеріали, для відновлення території до її природного або безпечного використання. Серед основних методів ремедіації виділяють наступні: фізичні, хімічні, біологічні та екологічні методи. Підсумовано, що ренатуралізація та ремедіація мають самостійне місце в системі заходів забезпечення відновлення земель. Крім цього, ремедіація та ренатуралізація є новими та прогресивними засобами відновлення земель, які потребують розвитку та законодавчого регулювання.

Актуальні правові питання оренди земельних ділянок в сучасних умовах

Володимир Гордєєв — 2024-06-26

Стаття присвячена дослідженню актуальних питань оренди земельних ділянок в сучасних умовах. Автором розглядаються питання щодо правового визначення права оренди земельних ділянок, особливостей поновлення орендних відносин та реалізації орендарями переважного права купівлі земель сільськогосподарського призначення. Аргументується, що в сучасних умовах поняття права оренди земельних ділянок не відповідає чинному законодавству. Підкреслюється наявність в законодавстві двох правових моделей надання землі на умовах суборенди: перша модель вимагає обов’язково отримання згоди власника, а друга, навпаки, надає право орендарю самостійно вирішувати питання суборенди землі. На підставі аналізу законодавства щодо суборенди землі стверджується про наявність у орендаря земельної ділянки обмеженого права розпорядження орендованою земельною ділянкою, а тому пропонується внести відповідні зміни в законодавство. Констатується про сформованість судової практики щодо поновлення договорів оренди землі та реалізації переважного права орендаря на укладення нового договору оренди. Одночасно пропонується судовим органам при розгляді справ даної категорії зробити додаткові правові висновки з метою правильного застосування норм Закону України «Про оренду землі», так як окремі питання потребують додаткового обговорення та осмислення. Здійснено узагальнення та аналіз судових рішень Верховного Суду щодо реалізації орендарем переважного права купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення. У роботі зроблений висновок, що основні правові позиції застосування ст. 130-1 ЗК України вже знайшли свої відображення в постановах Верховного Суду. На другому етапі обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення основним питанням для судових органів повинна бути поведінка суб’єктів при реалізації процедури відчуження земельної ділянки. Констатується обов’язковість належного виконання власниками земельних ділянок, орендарями, нотаріусами, а також іншими суб’єктами вимог ст.130-1 ЗК України щодо забезпечення реалізації орендарем переважного права купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Аграрні ноти як новий правовий інструмент залучення коштів у сільське господарство України

Олена Батигіна — 2024-06-26

У статті проведено комплексний аналіз законодавчих ініціатив у сфері державної підтримки сільського господарства України в умовах воєнного стану. Наведено перелік традиційних заходів державної підтримки сільського господарства. Далі проаналізовано наукову літературу щодо ефективності їх застосування у довоєнний час. Аргументовано доцільність застосування в умовах проголошення воєнного стану в Україні таких заходів державної підтримки, що не потребують фінансування з державного та місцевих бюджетів. Розглянуто важливі аспекти вдосконалення законодавства та практичні аспекти системи впровадження аграрних нот, для чого проведено детальний аналіз норм прийнятого 22 лютого 2024 року Закону України «Про аграрні ноти». Розкрито визначення терміну «аграрні ноти», його сутність та види як неемісійного цінного паперу. Проведено порівняння правового режиму використання аграрних нот та аграрних розписок. Виділено ключові положення законодавства, спрямовані на забезпечення застосування аграрних нот для залучення коштів у сільське господарство України. Окрім того, у статті розкрито сутність системи кредитування сільського господарства в Україні загалом. Для цього висвітлені ключові аспекти державної підтримки сільського господарства, вказано на прогалини в законодавстві та надано авторські пропозиції щодо їх усунення. Результати дослідження дозволяють зробити висновок про доцільність розроблення ефективного механізму використання аграрних нот та узгодження законодавства у сфері реалізації Закону України «Про аграрні ноти» та Закону України «Про виконавче провадження» в частині появи аграрних нот як відповідного виконавчого документу. Проаналізовано механізм формування спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот та особливості стягнення за аграрною нотою. У статті наголошено, що застосування аграрних нот в Україні в умовах воєнного стану є перспективним за умови запровадження ефективного механізму стягнення за невиконаними аграрними нотами. У результаті дослідження встановлено, що до набуття чинності Законом України «Про аграрні ноти» необхідно забезпечити його виконання через систему підзаконних нормативно-правових актів.

Продовольство як зброя: правові засади забезпечення продовольчої безпеки в Україні в умовах воєнного стану

Дарина Кондратенко — 2024-06-26

У статті розглянуто законодавчі зміни щодо продовольчої безпеки які відбулись в Україні за останні декілька років спричинені війною, щодо використання їжі як зброї, що в контексті подій може загрожувати світовій продовольчій системі. Війна має глибокі наслідки для продовольчої безпеки, згідно із зазначеними оновленими даними United Nations у 2030 році від недоїдання страждатимуть 670 млн осіб – це на 78 млн більше, ніж було до пандемії COVID-19. На сьогодні поширюється і загострюється ще одна криза, яка може вплинути на глобальну динаміку продовольчої безпеки, – це війна в Україні, що здійснила всеосяжний вплив на світові сільськогосподарські ринки у різних аспектах, як експортно-імпортних, виробництво сільськогосподарської продукції на прифронтових територіях, нерозміновані сільськогосподарські поля, підвищення цін в процесі обробітку землі та ін., що безумовно погіршує становище багатьох виробників у галузі продовольчої безпеки та харчування. Також порушення логістичних ланцюгів поставок призводить до підвищення світових цін на зерно, мінеральних та органічних добрив та енергоносіїв, що призводить до дефіциту продовольства та провокуватиме подальшу інфляцію продовольчих цін у світі. Спричинені ускладнення впливають, наприклад, на реалізацію глобальних цілей The 2030 Agenda for Sustainable Development, що у найближчому майбутньому може надати поштовх до міжнародних та національних законодавчих змін бачення продовольчої безпеки.

Актуальні питання набуття земельних прав користувачами надр

Дар’я Данілік — 2024-06-26

Сучасна земельна реформа в Україні характеризується низкою позитивних змін земельного законодавства. З введенням у дію Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» запроваджено ринок сільськогосподарських земель, які до цього моменту перебували під дією мораторію. У правову модель ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення від 1 липня 2021 р. запроваджено ст. 130-1 Земельного кодексу України, яка врегульовує переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення. В цьому зв’язку важливого значення набувають законодавчі новели, які стосуються кола суб’єктів переважного права купівлі земель сільськогосподарського призначення. Дана стаття присвячена висвітленню теоретичних і практичних проблем, які пов’язані із реалізацією суб’єктами переважного права на купівлю земельної ділянки сільськогосподарського призначення, та пошуку й обґрунтуванню можливих шляхів їх вирішення, виходячи з основоположних принципів земельного права. Досліджено та розкрито особливості реалізації переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення суб’єктом першої черги особою, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення. Адже на сучасному етапі реформування земельних та надрових відносин удосконалюється відповідне законодавство з метою спрощення механізму отримання надр у користування та необхідних земель для його здійснення. Прийнятий Закон України від 01.12.2022 р. № 2805-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами» покликаний забезпечити Україну достатньою кількістю сировинних ресурсів. Однак за чинним земельним законодавством та законодавством про надра набуття прав на користування надрами не супроводжується виникненням права на необхідну земельну ділянку, що у подальшому ускладнює реалізацію права користування надрами. У процесі дослідження актуальних питань, які стосуються означеної тематики, наголошується на необхідності вдосконалення відповідних правових приписів, які в умовах сьогодення мають забезпечувати чіткість і прозорість умов доступу зацікавленими суб’єктами до надр та необхідних для цього земельних ділянок.

Правові аспекти просторового планування: закордонний досвід

Дмитро Шаповал — 2024-06-26

У статті аналізується закордонний досвід підготовки та реалізації стратегічних документів, а також узагальнюються закордонні методології та практики просторового планування розвитку переважно до завдань та умов, що визначають стійкість соціально-економічного розвитку України. Розглянуто основні положення стратегічних документів, що визначають орієнтири просторового розвитку в Європейському Союзі та механізми реалізації регіональної політики (Канада, Австралія, Бразилія, Фінляндія, Польща). З позиції системно-комплексної методології розглядаються цілі функції та зміст просторового планування в європейських країнах, дається його поєднання з містобудівною діяльністю в Україні. Розкривається понятийнотермінологічний апарат в сфері просторового планування. Проведений огляд основних документів по забезпеченню просторового планування. Зроблений висновок про необхідність використання в Україні накопиченого в ЄС досвіду просторового планування, особливо в частині залучення населення в експертизу проектів, при цьому слід враховувати специфіку українських природних і соціально-економічних умов. Дослідження просторового планування в Україні та оцінка кращої практики ЄС дозволяє стверджувати про наявність істотних відмінностей у переважних підходах до просторового планування. Так, наприклад, якщо в європейських країнах відбувається переосмислення ролі держави і громадянського суспільства в просторовому плануванні та міському розвитку, то в Україні при прийнятті управлінських рішень щодо функціонального використання території домінує державний підхід. Вивчення, аналіз та адаптація кращих світових практик, тенденцій і сучасних технологій в сфері просторового планування є необхідною умовою ефективного розвитку системи просторового планування та вдосконалення її методів в Україні.

Цифрова трансформація та інноваційна діяльність в агросфері: правові аспекти співвідношення та юридичні ознаки

Олексій Мірошниченко — 2024-06-26

Статтю присвячено дослідженню окремих питань співвідношення аграрно-правових категорій «цифрова трансформація аграрних відносин» та «інноваційна діяльність в агросфері», розкриттю їх юридичних ознак. Встановлено, що правове регулювання відносин у сфері впровадження агроінновацій здійснюється на основі загальних норм законодавства, проте навіть в умовах правового режиму воєнного стану законодавче забезпечення впровадження інноваційних технологій в агропромисловий комплекс розглядається як один з пріоритетних напрямів державної аграрної політики. У статті виокремлено такі специфічні ознаки аграрних інновацій, як-то: тривалий процес впровадження, здебільшого поліпшувальний характер, залежність від кліматичних умов та природної зони тощо. Зазначені риси вирізняють агроінновації з поміж інновацій в інших галузях економіки. З’ясовано наявність кореляційних взаємозв’язків між цифровою трансформацією аграрних відносин та інноваційною діяльністю в агросфері і як, результат, запропоновано авторську дефініцію «цифрові агроінновації». Особливу увагу приділено інформаційно-технологічним агроінноваціям як окремому виду, що лежить в основі цифрової трансформації відносин в агросфері. Зроблено висновок про двосторонню взаємодію цифрової трансформації та інноваційної діяльності аграрних відносин, оскільки перша стає новою основою функціонування та розвитку інноваційної сфери, а розвиток інновацій демонструє пришвидшення темпів розвитку цифрової трансформації аграрних відносин. При цьому, автором статті констатовано, що цифрова трансформація – це узагальнююче поняття, па відміну від інновацій та інноваційної діяльності, оскільки останні є складовими компонентами цифрової трансформації аграрних правовідносин, належних до підгалузі агроінноваційного права в системі комплексної галузі новітнього аграрного права України.

Особливості правовідносин щодо відновлення земель сільськогосподарського призначення

Максим Лейба — 2024-06-26

Статтю присвячено особливостям правовідносин щодо відновлення земель сільськогосподарського призначення. У статті акцентовано увагу на тому, що землі сільськогосподарського призначення є основним національним багатством через їх особливі властивості. Проте на сьогоднішній день відбувається погіршення якісного стану земель зазначеної категорії. Проаналізовано склад та особливості правовідносин щодо відновлення земель сільськогосподарського призначення. Досліджено підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин відновлення земель сільськогосподарського призначення. Розглянуто особливості їх суб’єктно-об’єктного складу. Автором розмежовано суб’єктів права та суб’єктів правовідносин у сфері відновлення земель сільськогосподарського призначення. Зазначається специфіка колективних суб’єктів правовідносин щодо відновлення земель сільськогосподарського призначення. Акцентовано увагу на окремих об’єктах відновлення земель сільськогосподарського призначення. Підкреслюється, що погіршення стану земель сільськогосподарського призначення можуть викликати як події, так і дії (як протиправні, так і правомірні). У певних випадках негативні зміни якісного стану земель може викликати й бездіяльність. Зазначається, що безпосередньо підставами, які породжують та припиняють правовідносини щодо відновлення земель сільськогосподарського призначення, є активні правомірні дії суб’єкта. Запропоновано авторське визначення правовідносин щодо відновлення земель сільськогосподарського призначення. Наголошено на основних ознаках зазначених правовідносин. Наведено права суб’єктів у сфері забезпечення відновлення земель. Проаналізовано недоліки правового забезпечення виконання обов’язків власниками та землекористувачами щодо відновлення земель сільськогосподарського призначення та зроблено відповідні пропозиції.

Правові аспекти планування територій штучно створених земельних ділянок

Роман Назар — 2024-06-26

Статтю присвячено правовим аспектам планування штучно створених земельних ділянок в Україні. Автором зроблено порівняння стану поширення та використання штучно створених земель у зарубіжних країнах та в Україні, наведено приклади ефективного створення штучних земельних масивів задля задоволення потреб у нових територіях для містобудування у європейських та азійських країнах. Розглянуто особливості правового регулювання процесу планування штучно створених земельних ділянок для здійснення забудови у міжнародних актах та у вітчизняному законодавстві. Проаналізовано особливості понять «штучний острів», «споруди», «конструкції», «платформи» у міжнародному праві. У статті проаналізовано чинні нормативно-правові акти у сфері земельних відносин та містобудування, розглянуто наукові погляди на правовий режим режиму штучно створених земельних ділянок, узагальнено наукові висновки щодо правової термінології та правових конструкцій, сформульовані пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних зі створенням та використанням штучно створених просторових об’єктів. Виявлено відсутність визначення терміну «штучно створена земельна ділянка» у вітчизняному законодавстві та автором запропоновано заповнення цієї прогалини у законодавстві та, як наслідок, належне правове регулювання у даній сфері суспільних відносин. За результатами узагальнення чинного українського законодавства, наукових поглядів щодо правової природи штучно створених просторових об’єктів виокремлено ключові етапи створення та легалізації останніх. Проаналізовано питання створення штучних земельних ділянок на намивний території в місті як діяльності щодо розвитку населеного пункту та підтверджено наукові погляди щодо необхідності внесення комплексних змін до різноманітних законодавчий актів, зокрема, до Земельного кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про землеустрій» стосовно правового регулювання створення, дозволених способів використання, правових режимів, охорони штучно створених земельних ділянок.

Законодавче забезпечення інновацій у сфері агроекспорту

Вікторія Кирилюк — 2024-06-26

Cтаття присвячена проблематиці законодавчого забезпечення інновацій у сфері агроекспорту. Як показує світовий досвід, країни, які широко впроваджують інноваційні продукти на законодавчому рівні, з якісним юридичним супроводом, мають значні успіхи та відчутно ефективний результат. З початку введення воєнного стану в Україні прийнято низку нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання ситуації, що склалася, зокрема, і в такому важливому, з точки зору підвищеної значущості питання продовольчої безпеки, агроекспортному секторі. Важливо, що деякі з них не просто створюють нові або корегують старі норми, адаптуючи їх до обставин, що виникли через агресію РФ, а докорінно змінюють існуючий порядок, активуючи інноваційні процеси. З огляду на це проаналізовано найбільш симптоматичні акти, прийняті за останні півроку, та на основі критичного їх осмислення зроблено висновки про наявні вади чи певні невідповідності. На жаль, в Україні будь-які інноваційні зміни, перш за все, викликають у агроекспортерів недовіру, а подеколи й категоричне несприйняття, хибне переконання в тому, що нововведення тільки все ускладнять, а, головне, негативно позначаться на фінансовій стороні. Наголошено, що, зважаючи й на такий аспект людської психології, будь-які зміни, а надто радикальні, ті, що порушують усталений порядок, мають бути заздалегідь добре продуманими і виваженими, науково обгрунтованими, підданими експертному аналізу з точки зору прогнозування ефективності результатів тощо. Зроблено висновок, що законодавство у сфері інновацій в агроекспортній діяльності потребує якісного оновлення, нових свіжих ідей, які б попередньо обговорювались з науковою спільнотою і власне з агроекспортерами та агровиробниками. Такий підхід до підготовки законопроєктів дозволить уникнути невиправдано великої кількості законодавчих актів, наявності недосконалих норм з непередбачуваним впливом на регулювання агроекспортних відносин, а також залучити всіх заінтересованих учасників для отримання дійсно позитивного результату. Наголошено, що, незважаючи на те, що статистичні дані за 2023 рік свідчать про збільшення експорту сільськогосподарської продукції порівняно з минулорічними показниками, отримана агробізнесом виручка значно зменшилась. І в цьому вбачається недосконалість існуючої системи агробізнесу, що зміцнює наше переконання в нагальності зміни підходів щодо вітчизняного експорту сільськогосподарської продукції. Виходячи з чого зроблено висновок про необхідність запровадження переробного виробництва на основі новітніх технологій та інноваційних досягнень і вироблення якісної сільськогосподарської продукції з високою доданою вартістю, що дозволить значно збільшити прибуток суб’єктами агробізнесу. Висловлено думку, що спільні зусилля у роботі над новими законодавчими актами, які будуть не просто змінювати вже існуючі відносини, а й стануть надійним правовим підґрунтям перебудови української агропромисловості і створення потужного сектору переробки сільськогосподарської продукції, матимуть у недалекій перспективі очікуваний ефект для вітчизняного агробізнесу.

Правові проблеми експорту сільськогосподарської продукції в аспекті агроінноваційного розвитку

Вячеслав Шудров — 2024-06-26

В даній роботі розкрито сутність та зміст експорту сільськогосподарської продукції в умовах інноваційного розвитку агропромислового комплексу. Акцентовано увагу, що агроінновації виступають одним із головних факторів забезпечення сталого розвитку аграрного сектору і, як наслідок, всієї економіки держави, формування її позитивного іміджу на світовій арені, а експорт сільськогосподарської продукції є однією із найважливіших і стратегічних форм міжнародного співробітництва, особливо в умовах глобалізації продовольчої кризи. Визначено особливості нормативно-правового регулювання здійснення експорту зерна в Україні. Встановлено основні проблеми та недоліки існуючої системи транспортування сільськогосподарської продукції до інших країн світу в умовах воєнного стану. Проведено аналіз експортного потенціалу національного аграрного сектору. Зроблено висновки про те, що інтеграція у європейське торгове співробітництво може бути реалізована лише за умов забезпечення відповідного правового та інституційного середовища, яке може надати сільськогосподарським товаровиробникам можливість адаптувати виробництво до стандартів та вимог європейського ринку, що сприятиме полегшенню їх доступу на ринок ЄС. В сучасних умовах сільськогосподарської діяльності, експорт повинен розглядатися, перш за все, з точки зору державного управління як засіб контролю та засіб міжнародного співробітництва сільськогосподарських товаровиробників. Відзначено, що експорт виступає одним із головних та першочергових засобів забезпечення економічного міжнародного співробітництва. Досліджено основні проблеми та перспективи розвитку експорту сільськогосподарської продукції за сучасним законодавством України.

Особливості права власності на землю юридичних осіб приватного права

Юлія Чоломбитько — 2024-06-26

Питання права власності юридичних осіб на земельні ділянки визначається важливим у галузі правового регулювання та наукового дослідження, з огляду на те, що власність на землю відіграє ключову роль у стимулюванні інвестицій, розвитку підприємництва та ефективного використання природних ресурсів. Земельні відносини, учасниками яких є юридичні особи, регулюються переважно за допомогою норм земельного законодавства, при цьому враховуються особливості цивільного законодавства. Важливою в контексті реалізації земельних прав класифікацією юридичних осіб є їх поділ на приватних та публічних. При цьому в основу такого поділу науковці покладають підстави створення юридичної особи, мету діяльності та форму власності. Так, відзначається про існування відмінностей в реалізації своїх прав на земельні ділянки юридичними особами приватного права у порівнянні з юридичними особами публічного права. Такі відмінності проявляються, зокрема у підставах набуття, реалізації та припинення права власності. Класифікація земельних ділянок за їхнім цільовим призначенням вливає на особливості правового регулювання набуття таких земель у власність. Так, земельні ділянки майже всіх категорій можуть перебувати у приватній власності юридичних осіб. Натомість, законом встановлені обмеження, щодо можливості перебування у приватній власності земельних ділянок, зокрема, земель оборони. Частина 1 статті 82 Земельного кодексу України встановлює, що юридичні особи приватного права можуть набувати земельні ділянки лише для здійснення підприємницької діяльності. Однак відсутність прямого обмеження в тексті норми щодо набуття земель для іншої діяльності дозволяє висловлювати думку, що вітчизняні юридичні особи можуть придбати земельні ділянки і для інших цілей, окрім підприємницьких.

Землі лісогосподарського призначення як об’єкт правозастосування

Олеся Корсун-Цуркан — 2024-06-26

Відомо, що важливу роль у забезпеченні єдності правозастосовної практики та зміцнення законності в галузі земельних відносин відіграють рішення вищих судових інстанцій. Саме вони містять правові позиції щодо застосування вітчизняного земельного законодавства і фактично виступають джерелами земельного права. Мета статті полягає у юридичному аналізі рішень Верховного Суду в аспекті захисту земельних прав держави, територіальних громад, фізичних та юридичних осіб з позиції науки земельного права, а також надання практичних пропозицій задля оптимального, доцільного та науково обґрунтованого удосконалення чинного земельного законодавства. Акцентується увага на законодавчих аспектах, пов’язаних із процедурою зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення та інших лісовкритих площ, яка має забезпечувати збереження не тільки земель, а і лісів; спрощення порядку лісорозведення; забороною лісорозведення на степових ділянках, запровадження механізмів збереження самосійних лісів із подальшим веденням лісового господарства на відповідних територіях та інше. Підкреслюється, що для земельних правовідносин, які пов’язані з вибуття земель лісогосподарського призначення за рішенням суду із державної власності, притаманний публічний інтерес. Водночас незаконність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка лісогосподарського призначення вибула із державної власності, такому публічному інтересу не відповідала. Отже, витребування спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення за рішенням суду відбулося на законних підставах, оскільки воно здійснювалося відповідно до правових принципів у зв’язку з порушенням органом державної влади низки вимог Земельного кодексу України. При цьому підкреслюється, що повернення у державну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення, якщо вони незаконно відчужені фізичним особам органом виконавчої влади, переслідує мету контролю за використанням та охороною земельних ділянок відповідно до публічного інтересу. З точки зору належного застосування земельно-правових норм окрема увага приділяється практиці про визнання недійсними розпоряджень уповноваженого органу та повернення земельних ділянок. Дослідження та аналіз судової практики застосування судами норм земельного законодавства у процесі вирішення земельних спорів, які виникають щодо земель лісогосподарського призначення свідчень про важливість правильного тлумачення цих норм суб’єктами правозастосування, зокрема судами.

Аграрні розписки та аграрні ноти як механізми фінансування агробізнесу

Юлія Бакай — 2024-06-26

У статті проводиться аналіз особливостей кредитування сільськогосподарських товаровиробників з використанням інноваційних способів фінансування – аграрних розписок та аграрних нот. Відсутність фінансових ресурсів, обмежене банківське кредитування та нестача власних обігових коштів стимулюють шукати альтернативні механізми залучення фінансування у вітчизняний аграрний сектор, з метою підвищити його продуктивність та прибутковість. Таким альтернативним механізмом стали аграрні розписки, процес запровадження яких розпочався із прийняттям 6 листопада 2012 р. Закону України “Про аграрні розписки” №5479-VI. Його метою було створення дієвого механізму фінансування малих та середніх сільськогосподарських товаровиробників для забезпечення якісними засобами захисту рослин та посівним матеріалом під заставу майбутнього врожаю. Станом на червень 2024 року в Україні видано понад 10063 аграрних розписок на загальну суму більше 69,7 млрд. грн. 22 лютого 2024 р. з метою залучення додаткових фінансових ресурсів у вітчизняний аграрний сектор було прийнято Закон України №3586-ІХ «Про аграрні ноти», який набуде чинності з 1 січня 2025 р. Це новий фінансовий інструмент, який являє собою неемісійний цінний папір в електронній формі у вигляді облікового запису на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів із відображенням відомостей про реквізити аграрної ноти та іншої інформації в Реєстрі аграрних нот. Запровадження нового механізму фінансування сільськогосподарських товаровиробників – аграрних нот, побудоване на позитивному досвіді використання аграрних розписок та недоліків правового регулювання цього інструменту. Аграрні ноти не замінюють аграрні розписки, а розширюють доступ агробізнесу до фінансування. Так, шляхом запровадження аграрних нот спрощується порядок видачі, обігу та припинення зобовʼязань з їх депонування в депозитарній системі; забезпечується оборотоздатність через механізми регульованих ринків капіталу; розширюються види застави; запроваджуються правові умови багаторічних кредитних зобовʼязань, виконання яких відбуватиметься частинами та ін. Отже, запровадження аграрних нот, поряд із традиційними паперовими аграрними розписками надасть можливість додаткового залучення фінансових ресурсів в агробізнес, забезпечить доступність виробників сільськогосподарської продукції до ринків капіталів, спросить порядок вчинення правочинів з кредитування, забезпечить надійну систему захисту прав кредиторів та боржників.

Окремі правові аспекти моніторингу та оцінки стану забезпечення продовольчої безпеки

Оксана Туєва — 2024-06-26

Продовольча безпека є запорукою соціально-економічного розвитку та однією з найважливіших складових державної політики будь-якої країни, предметом співробітництва міжнародних інституцій. Приєднання України до глобального процесу забезпечення сталого розвитку актуалізує питання розробки та застосування методичного інструментарію для оцінки стану забезпечення продовольчої безпеки. У статті наголошено на тому, що орієнтація України на побудову сучасного інформаційного суспільства і сервісно-орієнтованої, цифрової держави потребує наукових акцентів на з’ясуванні питань щодо моніторингу та оцінки стану забезпечення продовольчої безпеки як передумови її сталості та інклюзивності. Надано визначення моніторингу продовольчої безпеки. Визначено, що організація моніторингу продовольчої безпеки має ґрунтуватися на таких принципах як: достовірність, оперативність, превентивність, об’єктивність, системність, впорядкованість, науковість, прогностичність. Розглянуто сучасний стан нормативно-правового та інституційного забезпечення моніторингу продовольчої безпеки. Установлено, що в законодавстві відсутні деякі важливі індикатори, якими оперує ФАО, необхідні для об’єктивної оцінки рівня та динаміки продовольчої безпеки України, та наголошено на важливості узгодження вітчизняного законодавства з міжнародними нормами. Зроблено висновок про те, що державне регулювання в цій сфері має орієнтуватися на сучасні інформаційні технології. З огляду на значні обсяги даних, важливим завданням держави також має стати розробка відповідного програмного забезпечення і створення потужних інформаційних ресурсів. Доцільним також було би створення національної бази даних у сфері продовольчої безпеки та оцінюванні загроз.

Венчурний фонд: чи відповідають реалії правозастосовної практики України тенденціям світового ринку

Юрій Жорнокуй — 2024-06-26

У статті проведено аналіз сучасного стану нормативного масиву та правової доктрини в Україні щодо розуміння сутності венчурного фонду в США та Великій Британії. Увага акцентована на тому, що аналіз міжнародної практики, яка, як правило, не містить окремого законодавчого регулювання діяльності венчурних фондів, свідчить, що такі фонди варто розуміти переважно як вид діяльності, а не як організаційно-правову форму товариства як юридичної особи. З огляду на теоретичні напрацювання зарубіжної правової думки в США та Великій Британії, а також практичну реалізацію правочинів щодо венчурного капіталу, саме суб’єктами венчурного інвестування створюються умови, коли у сфері венчурних інвестицій залишаться лише венчурні фонди, що є реальною зацікавленою стороною у венчурних інвестиціях в інноваційні високоризикові проекти. Обґрунтовано, що створені на сьогодні в Україні венчурні фонди не відповідають розумінню їх сутності та структури у Великій Британії та США, і навіть природі корпоративних венчурних фондів, що закріплено у вітчизняному законодавстві щодо регулювання відносин спільного інвестування. Основна проблема полягає у тому, що диверсифікація ризиків та неповна прозорість українського ринку інвестицій спрямовує дії вітчизняних інвесторів на створення ними фондів в іноземних юрисдикціях. Обстоюється думка, що в Україні нормативне забезпечення правового становища венчурних фондів та правозастосовна практика щодо їх створення та функціонування будується без урахування світових традицій та передових економік, які вже мають тривалу історію використання відповідних конструкцій. Відповідно, не враховуються тенденції та виклики світової економіки, у зв’язку з чим ігноруються економічні засади укладення правочинів, характерних для сфери венчурного інвестування інноваційної діяльності.

Інноваційні підходи до захисту прав і свобод людини та громадянина в умовах воєнного стану

Алла Земко — 2024-06-26

Сучасний стан справ у суспільстві потребує посиленої уваги до захисту прав і свобод людини та громадянина. Воєнний стан, як правовий режим, спричиняє значні зміни у функціонуванні державних інституцій та житті суспільства загалом, ставлячи під загрозу основні права і свободи громадян. За таких обставин особливо важливим є розробка та впровадження інноваційних підходів до забезпечення захисту прав людини, які б враховували специфіку воєнного стану та, водночас, виступали гарантами дотримання основних принципів правової держави. Це потребує не лише реформування законодавства, але й впровадження нових технологій та методів, які дозволять ефективніше захищати права громадян навіть у складних умовах. Інноваційні підходи повинні ґрунтуватися на підвищеному рівні обізнаності та підготовки як державних органів, так і громадянського суспільства щодо механізмів захисту прав у воєнний час. Захист прав людини в умовах воєнного стану є складним і багатогранним завданням, яке вимагає комплексного підходу, включаючи юридичні, адміністративні та соціально-економічні процеси. Війна наробила і продовжує чинити багато горя, знищуючи все на своєму шляху, найцінніше – життя і здоров’я людини. Головною метою наразі залишається питання ефективного захисту людини і громадянина від зовнішніх небезпек, які чатують в сучасному українському суспільстві. В рамках цього інноваційні підходи передбачають використання новітніх технологій, реформування законодавчої бази, удосконалення механізмів правозастосування та підвищення рівня підготовки правозахисних органів. Це дослідження має на меті проаналізувати підходи до захисту прав людини в умовах воєнного стану, визначити їх ефективність та окреслити шляхи вдосконалення. Особлива увага приділяється вивченню міжнародного досвіду та можливості його адаптації до сучасних українських умов. Як наслідок, планується розробка рекомендацій щодо впровадження інноваційних підходів, які сприятимуть зміцненню правового захисту громадян в умовах воєнного стану, підвищенню рівня їхньої безпеки та добробуту.

Нормативно-правове забезпечення захисту прав молодих вчених в умовах інтеграційного розвитку України

Інна Огієнко — 2024-06-26

Стаття присвячена дослідженню основних проблем молодих вчених та правового забезпечення захисту їх прав в дослідницьких інфраструктурах в Україні та Європі. Структуровано вже існуючі засоби і методи захисту і підтримки молодих вчених в нашій державі і здійснено порівняння з тими заходами підтримки, які успішно застосовуються в країнах Європи. Вказано, що постійне фінансування науки на недостатньому рівні тільки поглиблює кризові явища і призводить до подальших втрат висококваліфікованих наукових кадрів і майже унеможливлює відновлення на достатньому рівні кадрового резерву за рахунок залучення молоді, оскільки перспективна наукова молодь змушена або постійно шукати шляхи вирішення своїх соціально-побутових проблем замість здійснення наукових досліджень, або взагалі змушені залишити науку і перейти в більш прибуткові сфери економічної діяльності чи емігрувати до інших країн. Зроблено висновки, що заходи захисту молодих вчених, які вже існують в країні при забезпеченні достатнього рівня фінансування частково мали б вплинути на попередження процесу плинності наукових кадрів, але через постійне недофінансування, недостатню системність і упорядкування постає питання їх ефективності. Зазначено, що досвід європейських країн дозволяє зробити висновок, що існує певна варіативність засобів, за допомогою яких є можливості стимулювання молоді присвятити свою професійну діяльність науці. Запропоновано шляхи вирішення існуючих проблем серед яких вказано на необхідність розробки комплексних програм заходів, що включатимуть в себе стимулюючі і заохочувальні заходи організаційного, фінансового, правового, соціального характеру, метою яких має стати мінімізація втрат вже існуючого кадрового потенціалу української науки, і пропозиція певних конкурентних переваг для залучення молодих науковців і дослідників.

Європейські вимоги до компетентності дослідника в інноваційному процесі

Наталія Внукова — 2024-06-26

У статті розглянуто роль і значення компетентності дослідника у інноваційному процесі, яка набуває особливої ваги потужного впливу на новаторство і формування інновацій. Проблема полягає у розвитку складного багатоаспектного міждисциплінарного руху з виокремлення і набуття компетентностей дослідниками у інноваційному процесі. Аналіз останніх досліджень показав, що у ЄС активно відбувається створення Європейського дослідницького простору і формалізація підходів в різних документах до виділення великої кількості різнорідних дескрипторів для опису необхідних для набуття дослідниками компетентностей. Суттєвою характеристикою є також зміни, які відбуваються під впливом Індустрії 4.0. Закордонними науковцями досліджується розвиток компетентностей для відкритих інновацій, які відіграють важливу роль для всього інноваційного процесу, оскільки нові навички, вміння, комунікації потрібні на всіх рівнях. Для пошуку напрямів удосконалення компетентністного підходу у становленні дослідників для прискорення інноваційного процесу корисним може бути досвід у навчанні дослідників на початку кар’єри (ECR) у науково-інтенсивних університетах. У статті показано особливості Рамкової програми розвитку дослідників (RDF) для створення основи нового підходу до покращення їх внеску у інноваційний процес і наведено приклад ролі обраного субдомену домену В (RDF) щодо персональної ефективності у інноваційному процесі. Широкий перелік структури субдоменів через дескриптори (63) Європейської рамки компетентностей дослідника визначає опис складових дослідження з різних боків з метою врахування загальної продуктивності новаторів. Враховуючи пріоритетну роль рівня компетентностей дослідників у прискоренні інновацій, європейські країни визначають своє місце та позиціонування з урахуванням цього на глобальному дослідницькому просторі.

План BEPS як ключовий механізм міждержавного податкового співробітництва – міжнародний прогрес та стан впровадження в Україні

Вадим Красовський — 2024-06-26

Постановка проблеми. У статті обговорюється проблема ухилення від сплати податків через агресивне податкове планування, яке спричиняє значні фінансові втрати для урядів. Зокрема, Європейський Союз щорічно втрачає близько 60 мільярдів євро, Сполучені Штати – близько 135 мільярдів доларів, а Україна – близько 150 мільярдів доларів з 1991 року. Щорічні втрати України через використання офшорних компаній становлять від 200 до 300 мільярдів гривень, що є значною частиною її бюджету. У відповідь на ці втрати розвинені країни здій-снюють міжурядову співпрацю для боротьби з агресивним податковим плануванням, зокрема через План BEPS, який є предметом цього дослідження. Аналіз останніх досліджень і публікацій. План BEPS залишається значною мірою не дослідженим у науковій літературі, оскільки реформи наразі формулюються та впроваджуються. Існуючі наукові роботи зазвичай зосереджені на окремих аспектах теми. Зокрема, книга Йо Ота і Цуйосі Іто «BEPS і глобальна діяльність бізнесу» є фундаментальною роботою. Також заслуговує на увагу книга Річарда Кольєра та Джозефа Андруса «Трансфертне ціноуворення та принцип витягнутої руки після BEPS». Основними джерелами для цього дослідження були публікації ОЕСР, оскільки ця організація є рушійною силою у просуванні сучасної податкової співпраці. Мета статті – проаналізувати питання розмивання податкової бази та переміщення прибутків, міжурядову співпрацю в рамках Плану дій BEPS та його механізмів, а також зусилля України щодо впровадження реформ для приєднання до глобальних зусиль у боротьбі з ухиленням від сплати податків. Крім того, стаття має на меті розробити рекомендації для уряду України щодо подальших удосконалень та впровадження цих політик. Виклад основного матеріалу. У статті розглядається міжурядова співпраця в рамках Плану дій BEPS, розробленого Організацією економічного співробітництва та розвитку за ініціативою країн G20. Актуальність впровадження та вивчення цього механізму зумовлена питаннями розмивання податкової бази та переміщення прибутків, що здійснюються фізичними особами, юридичними особами та великими транснаціональними корпораціями. Дослідження вивчає інструменти для боротьби з цим явищем. Аналіз також зосереджується на кроках України щодо впровадження реформ, спрямованих на приєднання до глобальних зусиль у боротьбі з ухиленням від сплати податків. У дослідженні висвітлюються виклики, з якими стикається Україна у приведенні своєї податкової системи у відповідність до міжнародних стандартів, та описуються законодавчі заходи, вжиті для протидії BEPS. Особлива увага приділяється прийняттю Багатостороннього інструменту (MLI) та змінам у податковому законодавстві України як ключовим крокам до досягнення податкової прозорості та запобігання переміщенню прибутків. Висновки. У висновку наголошується, що прийняття Україною плану BEPS є ключовим кроком у приведенні її податкової системи у відповідність до міжнародних стандартів. Проактивні заходи Міністерства фінансів України та законодавчі дії, такі як ратифікація Багатосторонньої конвенції про виконання заходів, які стосуються угод про оподаткування, з метою протидії розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-під оподаткування, підкреслюють прихильність країни до прозорості та залучення іноземних інвестицій. Постійні зусилля та впровадження Дорожньої карти на 2023-2025 роки підкреслюють прагнення України до постійного вдосконалення та міжнародної співпраці. В контексті впровадження податкових реформ в Україні існує потреба у подальшому науковому дослідженні для оцінки ефективності політики та розробки майбутніх реформ.

Сучасні проблеми і виклики у Європейському парламенті

Сюзанна Асірян — 2024-06-26

Стаття присвячена актуальним питанням щодо змін, проблем і реформування такого інституту Європейського Союзу (далі – ЄС) як Європейський парламент (далі – Європарламент, ЄП). Особлива увага приділяється чинникам, які впливали на попередні результати виборів до вказаного представницького органу. Під час проведеного аналізу визначено, що основними факторами відносно невеликої явки на виборах є наявність певної недовіри і скептицизму громадян ЄС в 2004 і 2014 роках, що пов’язана з пріоритетністю національних інтересів над європейськими загалом та «дефіцит демократії», що заважав жителям країнчленів ЄС повноцінно впливати на зміст політичних рішень. Окреслено ряд дій, які впровадив ЄС для виправлення цієї ситуації, і вказано вплив зазначених новел на результати виборів 2019 року. Незважаючи на певні позитивні зміни, проблеми, зокрема і «дефіциту демократії» не є повністю вирішеними. Тому авторами зазначено, що питання реформування Європейського парламенту є постійною частиною дебатів щодо інституційної реформи ЄС. Сформульовано, що можливість діяти в цьому напрямку розпочинається після Brexit, котрий зумовив необхідність перерозподілу місць у парламенті і запровадження комплексних реформ. Після виходу Великобританії з ЄС чисельність депутатів складала 705, встановлено, що Рада Європейського Союзу змінила кількість парламентарів до 720 і визначено, яким чином це впливатиме на розподіл мандатів між країнамичленами ЄС. Наведено певні дані, що свідчать про позитивні зміни, що стосуються майбутніх виборів до Європарламенту в 2024 році. Акцентовано увагу на досить дискусійному аспекті щодо вступу України до ЄС і перерозподілу місць у Європарламенті в зв’язку з цим. Наступною проблемою, визначеною авторами, є потреба в реформуванні процедури прийняття рішень у ЄП щодо виключних питань. Наведено думки окремих політиків і вказано, що зміни в цій сфері є необхідними задля покращення оперативності і дієвості з одночасним збереженням демократичності.

Удосконалення нормативно-правового забезпечення обліку інноваційної діяльності

Олена Корват — 2024-06-26

Наукова робота присвячена проблемам нормативно-правових актів України, які визначають засади для формування системи обліку інноваційної діяльності. Метою статті є аналіз національного нормативно-правового забезпечення обліку інноваційної діяльності на його відповідність міжнародним стандартам, а також розробка практичних рекомендацій з його удосконалення. У роботі зіставлено положення Закону України «Про інноваційну діяльність», Закону України «Про інвестиційну діяльність» та міжнародного стандарту – Керівництва Осло відносно визначень та класифікацій інновацій та інноваційної діяльності, що дозволило виявити суттєву різницю у різновидах інновацій, ступені новизни товарів і послуг, критеріях визнання продукції інноваційною. Аналіз Методологічних положень державного статистичного спостереження щодо інноваційної діяльності підприємств показав суперечність їх класифікацій з національним законодавством та окремі неузгодженості з Керівництвом Осло. Аргументовано, що виявлені недоліки базових понять і класифікацій нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності, які є основою формування системи бухгалтерського та статистичного обліку, викривляють облікові дані та роблять їх непридатними для об’єктивного оцінювання, зокрема несумісними до порівняння інноваційного розвитку країн. Запропоновано внесення змін до визначень інновацій, інноваційної діяльності, класифікацій інноваційних процесів, продукції, фінансування, витрат та інших об’єктів обліку шляхом їх гармонізації з методичними вказівками Керівництва Осло. Обґрунтовано доцільність закріплення функції розробки методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку інноваційної діяльності за Міністерством економіки України.

Працевлаштування ветеранів війни за результатами професійної адаптації: правові проблеми і виклики

Вероніка Кохан — 2024-06-26

Problem setting. The social and labor sphere of the state has faced a number of legal problems caused by the need for professional adaptation of war veterans, a group of people who need assistance in returning to civilian life. The problem is the unpreparedness of the labor market and the social sphere of the state to employ and provide social support to a large number of people who need a special approach to the work they are able to perform, to arrange a workplace and to adapt to peaceful life in a team. Purpose of the research. Ensuring a decent return of war veterans to society can be realized through the types and areas of professional adaptation of war veterans, and therefore the purpose of the research is to find out the status of legal regulation of professional adaptation of war veterans in Ukraine, to study the types of professional adaptation of war veterans and the services offered by the State to this category of persons in the field of professional adaptation, and to find out the directions of returning war veterans to work based on the results of their professional adaptation and the problems of their legal regulation. Analysis of recent researches and publications shows that there is a lack of domestic scientific works in the field of legal regulation of veterans’ professional adaptation. Ukrainian researchers are just beginning to study the problems of protecting the rights of war veterans in various spheres of life. For example, R.E. Poghosyan analyzes the legal nature of the problem of legal protection of the rights of war veterans and defines it as a multidisciplinary issue that is not the subject of only one science and requires certain comprehensive approaches to clarify it. V.I. Sheverdina studies social relations in the field of social protection of combatants and war veterans, the legal status and peculiarities of social protection of this category of persons in the basic legislation of Ukraine. The legal status and social protection of servicemen were considered in a monographic study by V. Y. Pashynskyi, L. P. Medvid, B. M. Shamrai. At the same time, the issue of professional rather than social adaptation of war veterans has not been covered in legal science, which determines the relevance of this article. Article’s main body. The study of the sphere of professional adaptation of war veterans shows that the State pays attention to the legal regulation of this sphere of social relations, in particular, it is modernizing the legislation establishing the types of professional adaptation of war veterans and the services offered by the State in this area. We propose to identify the following areas for returning war veterans to work as a result of their professional adaptation: (1) traditional employment in the form of hired labor in accordance with the Labor Code of Ukraine; (2) employment on the terms of non-standard employment; (3) establishment and development of veteran entrepreneurship. Conclusions and prospects for the development. In order to fully apply the institute of precarious employment and veteran business, the State needs to resolve a number of legal issues related to the legal uncertainty of forms of precarious work, labor rights of its subjects, as well as to regulate veteran entrepreneurship as a type of economic activity, and to determine financial mechanisms for its support.

Запобігання та протидія мобінгу в актах соціального партнерства

Олена Середа — 2024-06-26

Стаття присвячена мобінгу – досить новому в історичному вимірі суспільно небезпечному явищу, що має свій прояв у трудових відносинах і яке зовсім недавно набуло юридичного оформлення в українському законодавстві. У цьому аспекті проаналізовано зміни, внесені до КЗпП України. Зазначено, що, незважаючи на запроваджені законодавцем правові механізми захисту від мобінгу на робочому місці, на практиці залишаються й досі не вирішеними окремі питання, що стосуються конкретизації заходів, які в межах соціального діалогу можуть бути вжиті як дієвий інструмент для подолання цього негативного явища. Проаналізовано різні підходи науковців до тлумачення поняття «мобінг», на підставі чого сформовано найбільш загальну його дефініцію. Зазначено, що в управлінні в цілому та в запобіганні мобінгу, зокрема беззаперечно важливою є роль керівника, яка, крім іншого, полягає у створенні в організації корпоративної культури, що грунтується на її традиціях та цінностях. Велике значення для підтримання продуктивної морально-психологічної атмосфери має ставлення керівника до співробітників, яке виключає зверхність або неповагу. Наголошується, що керівник певною мірою має бути психологом і організувати роботу так, щоб завчасно виявити потенційний конфлікт на підгрунті мобінгу, з’ясувати його причини й учасників та вийти на позитивне рішення, надавши при цьому допомогу працівникам, які перебувають у стані стресу та нервової кризи. На підставі проаналізованих колективних договорів зроблено висновок, що вони переважно містять положення, згідно з яким роботодавці зобов’язані вживати заходів для запобігання, протидії та припинення мобінгу (цькування), але які саме заходи і в якій формі слід їх проводити не зазначається. А отже, таке положення сприймається як декларативне. Акцентовано увагу, що інформаційні, навчальні та організаційні заходи потребують певної конкретизації в додатках до колективного договору та в угодах із соціально-економічних питань. Запропоновано внести зміни у законодавство щодо соціального діалогу шляхом включення конкретних заходів протидії мобінгу у трудових відносинах, якими вбачаються такі: навчальні тренінги зі стратегії подолання міжособистісних конфліктів з ознаками мобінгу для керівників та керівників структурних підрозділів у рамках підвищення кваліфікації; тематичні семінари з метою підвищення правової культури працівників та, зокрема, профілактики мобінгу на підприємстві; систематичне проведення представником профспілок аналізу морально-психологічної атмосфери, потенційних чи наявних симптомів мобінгу на підприємстві та його обговорення на загальних зборах трудового колективу з вжиттям відповідних заходів.

Використання інформації з відкритих джерел та право інтелектуальної власності

Даніїл Шматков — 2024-06-26

Мета статті полягає в описі та систематизації основних правових ризиків пов’язаних з інтелектуальною власністю під час використання інформації з відкритих джерел. Для досягнення мети статті далі розглянуто наступні розповсюджені методи OSINT-досліджень: інтелектуальний аналіз тексту та даних, аналіз зображень, аналіз відео, аналіз аудіо, розпізнавання облич, геолокація, удосконалення та використання програмних продуктів з відкритим кодом. Виокремлено наступні ризики OSINT діяльності за ймовірністю їхнього виникнення: – високий ступінь: порушення авторських прав власника твору через складність ідентифікації цього власника та складності управління розповсюдженням інформації у глобальній мережі; використання творів чи продуктів (навіть з авторитетних чи звичних для користувача ресурсів), які порушують права інтелектуальної власності третіх осіб; порушення прав інтелектуальної власності в одній країні без порушення тих же норм в іншій через відсутність міжнародних уніфікованих законів; порушення умов ліцензії платформи через відмінності у таких ліцензіях та їхнє неуважне прочитання; порушення умов ліцензії власника продукту з відкритим кодом через відмінності у таких ліцензіях або невірною (у порівнянні з ліцензією) інтерпретацією терміну «відкритий код» користувачем; ігнорування збирання дозволів у великої кількості залучених осіб; – середній ступінь: порушення авторських прав власника твору через використання піратських творів; порушення прав на комерційну таємницю; – низький ступінь: порушення прав на торговельні марки облич; порушення патентних прав на продукти, які застосовуються для певного дослідження, через відсутність знань про такі права. Для зниження цих ризиків найочевиднішими є наступні дії: уніфікація національних законів; впровадження спеціальних правових режимів використання інформації з відкритих джерел на національних та/або міжнародному рівнях; уніфікація ліцензійних угод великих платформ на добровільних засадах; навчання дослідників питанням інтелектуальної власності; інтенсифікація впровадження технологічних рішень для управління правами інтелектуальної власності, як, наприклад, блокчейн, шифрування творів, водяні знаки тощо; некомерційне використання прав інтелектуальної власності, не виходячи за обсяги, що відповідають поставленій меті.

Системність правового регулювання функцій та господарської компетенції наукового парку як учасника інноваційного процесу

Сергій Глібко — 2024-06-26

Анотація

Рецензія на монографію «Правнича наука та законодавство України: європейський вектор розвитку в умовах воєнного стану»

Ярослав Лазур — 2024-06-26

Рецензія на монографію

Титульна сторінка

НДІ ПЗІР НАПрН України — 2024-06-26

Титульна сторінка