Право та інновації

Проблеми забезпечення системності правової регламентації функціонування іннова- ційної інфраструктури

Ірина Подрез-Ряполова — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуті актуальні проблеми забезпечення системності правової регламентації функціонування інноваційної інфраструктури. У роботі визначено, що проблеми відбудови національної інноваційної економіки та забезпечення правової регламентації діяльності суб’єктів інноваційної інфраструктури мають першочергове значення для національної безпеки держави та адаптації до нових викликів сьогодення. Автором наголошено на необхідності забезпечення ефективної правової регламентації функціонування суб’єктів інноваційної інфраструктури із застосуванням системного підходу, з врахуванням того, що наразі державна інноваційна політика та регіональна інноваційна політика не мають ефективного взаємозв’язку та дієвих механізмів підтримки діяльності суб’єктів інноваційної інфраструктури. Зазначено, що нормативно-правова регламентація функціонування інноваційної інфраструктури повинна мати системний характер із врахуванням особливостей провадження інноваційної діяльності в умовах воєнного стану та невідкладності євроінтеграційних процесів. Зроблені висновки, що забезпечення системності правової регламентації діяльності суб’єктів інноваційної інфраструктури є ключовим завданням щодо створення сприятливого середовища для розвитку інновацій. До того ж зазначено, що забезпечення системності правового регулювання інноваційної діяльності вимагає комплексного підходу та вдосконалення норм чинного законодавства з урахуванням вимог сучасного ринку інновацій. Автором підсумовано результати дослідження обраної тематики та підкреслена доцільність вдосконалення держаної інноваційної політики щодо підтримки та розвитку інноваційної інфраструктури, формування цілісної системи прогнозних і програмних документів інноваційного розвитку країни на підставі комплексного всебічного аналізу поточного стану сфери інноваційної діяльності з урахуванням впливу зовнішніх та внутрішніх факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у довгостроковій перспективі.

Дослідження напрямів уніфікації трансферу технологій в україні із регулюванням Європейського Союзу

Олександр Давидюк — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Об’єктом цього наукового дослідження є сукупність регуляторних способів та прийомів визначення змісту та сутності такої категорії, як трансфер технології. Досліджуються як вимоги України, так і регуляторні підходи Європейського Союзу. Аналізом та узагальненням існуючих світових і міжнародних підходів до ідентифікації сутності трансферу технологій встановлено, що вони не уніфіковані між собою та істотно відрізняються один від одного. Доведено, що це не відповідає потребам учасників трансферу технологій та не відповідає стратегічним завданням розвитку України. Обґрунтовано доцільність розширення існуючої концепції визначення сутності трансферу технологій, визначеної в Україні. Сформовано рекомендації щодо напрямків уніфікації регуляторних підходів до визначення трансферу технологій із Європейським Союзом. Доведено необхідність внесення змін до положень Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», з метою приведення його у відповідність до вимог Європейського Союзу. Дослідження спрямоване на формування загальних теоретичних засад удосконалення регуляторних прийомів і способів ідентифікації сутності трансферу технології в Україні. Сформовані результати дослідження можуть бути використані при формуванні правил трансферу технологій, відповідних управлінських рішень, державної економічної політики та слугувати підставою для подальших наукових досліджень з цих питань. Висновки отримані в ході цього дослідження можуть бути використані для вирішення питань і проблематики уніфікації національного нормативного регулювання із вимогами Європейського Союзу з боку будь – якої країни претендента входження до складу цього міжнародного союзу.

Правова науково-дослідницька інфраструктура в україні та світі, її вплив на розвиток інновацій

Марія Лукань — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню правової науково-дослідницької інфраструктури в Україні та світі, як складової загальної науково-дослідницької інфраструктури. Розкривається поняття та сутність правової науково-дослідницької інфраструктури. Розглядаються її складові елементи. В науковій роботі виділено основні проблеми, що впливають на розвиток правової науково-дослідницької інфраструктури. Запропоновано способи їх вирішення. Виявлено вагоме фінансування урядів країн у мережу державних інститутів, високу оплату праці науковців та культуру поваги до науковців, забезпечення гідних умов їх праці. Зазначаються чинники, що впливають на зниження конкурентоспроможності наукових досліджень в Україні, зокрема це: відсутність системної державної політики щодо розвитку дослідницьких інфраструктур; багаторічне недофінансування на підтримку та оновлення матеріально-технічної бази наукових установ та закладів вищої освіти; низька оплата праці науковців; неможливість вчених та молодих правників повною мірою реалізувати свій науковий та професійний потенціал в Україні; міграція науковців за кордон, тощо. У статті зроблено висновок, що правова науково-дослідницька інфраструктура потребує ґрунтовного державного фінансування, створення та розвитку таких елементів правової науково-дослідницької інфраструктури, які дозволять набути насамперед реальні практичні та емпіричні знання майбутнім правникам та науковцям. Важливим, на нашу думку, є питання гідної оплати праці науковців та правників, задля створення комфортного безпечного середовища для проведення досліджень на найвищому рівні, оскільки найважливішим фактором успіху наукових організацій є високо мотивовані співробітники та їхні новаторські, передові дослідження. Зроблено висновок про необхідність створення нових або переформатування існуючих освітніх програм навчальних закладів, що готують фахівців у галузі права, які дозволять набути насамперед реальні практичні та емпіричні знання, що дозволить майбутнім правникам відповідати реаліям юридичного ринку.

Деякі питання щодо державного управління сферами освіти та науки

Анна Любчич — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

У науковій роботі, яка виконана в рамках теми фундаментального дослідження «Правові механізми нової науково-дослідницької інфраструктури» (РК УкрІНТЕІ № 0121U113768), відображається огляд правового регулювання можливої трансформації системи державного управління сфер освіти та науки та має характер вступу до фундаментального дослідження відмічених питань. Сутнісні глобалізаційні зміни потребують нових підходів до управління освітньою сферою, яка є інтегральною сукупністю освітніх структур, відносин, діяльності та свідомості, що забезпечує відтворення і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства. При цьому необхідно забезпечувати оптимальне співвідношення нововведених елементів з традиційними, призначеними для управління освітньою установою. За ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Тому з огляду на це конституційне закріплення постає питання про можливість розмежування сфер освіти та науки щодо здійснення конституційного контролю та контролю за додержанням норм законів, в яких закріплені повноваження органів, що здійснюють управління освітою та наукою. В статті обґрунтовано визначення правових основ розмежування сфер освіти та науки щодо здійснення конституційного контролю та контролю за додержанням норм законів, в яких закріплені повноваження органів, що здійснюють управління освітою та наукою. Роботою визначено необхідність перегляду співвідношення відкритої науки та відкритих інновацій та їх практичної складової для бізнесу нашої держави.

Колізії правового регулювання представництва в цивільному та господарському судочинстві через призму їх завдань

Світлана Бичкова, Володимир Бобрик — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена виявленню колізійних аспектів і прогалин правового регулювання представництва у цивільному і господарському судочинстві з урахуванням забезпечення виконання їх завдання. Констатується, що ефективність захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави інколи прямо залежить від участі у судовому процесі представників. Метою статті стало виявлення на підставі аналізу відповідних положень ЦПК України та ГПК України наявних суперечностей у регулюванні участі представників у судовому процесі, а також визначення шляхів їх усунення. За результатами проведеного дослідження запропоновано внести зміни до ЦПК України і ГПК України для уніфікації тотожних положень, а також для забезпечення однозначного сприйняття нормативних приписів у правозастосовній діяльності. Зроблено висновок, що слід викласти всі обмеження щодо здійснення процесуального представництва у ст. 61 ЦПК України, ст. 59 ГПК України, доповнивши їх вказівкою на невичерпність закріпленого переліку і виключивши ч. 5 ст. 64 ЦПК України, ч. 5 ст. 61 ГПК України, які дублюють положення, закріплені в інших нормах. Слід розширити переліки інших учасників судового процесу в ч. 1 ст. 61 ЦПК України, ч. 1 ст. 59 ГПК України за рахунок згадування у них судового розпорядника і експерта з питань права. Доцільно чітко вказати у процесуальному законі, що законні представники можуть доручати представляти інтереси осіб, на захист прав, свобод та інтересів яких вони діють, іншим особам з дотриманням правил, встановлених у статтях 60, 61 ЦПК України і статтях 58, 59 ГПК України. Наголошується на тому, що наразі залишаються невирішеними й потребують окремого дослідження питання щодо місця представників серед учасників судового процесу; самопредставництва та документів, що посвідчують повноваження осіб, які здійснюють самопредставництво юридичних осіб і держави.

Правове регулювання питань інтелектуальної власності у трансфері технологій в Україні

Даніїл Шматков — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета представленої статті полягає у критичному огляді Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» та розробці пропозицій щодо його удосконалення. Встановлено, що зазначений Закон більше сконцентрований на винаходах, авторське право, промислові зразки (дизайни), торговельні марки розглянуто дуже обмежено, а окремі положення взагалі виключають значення цих видів інтелектуальної власності для трансферу технологій; містить концептуальні юридичні неточності у розмежуванні договорів передання прав та ліцензійних договорах. Запропоновано замінити терміни «патентування» та «патентна чистота», які багато разів зустрічаються у документі, більш широкими та гнучкими термінами «набуття прав інтелектуальної власності» та «чистота від прав інтелектуальної власності третіх осіб» відповідно. Така пропозиція обґрунтована наступним. В Україні патенти отримують лише на винаходи та корисні моделі. Промислові зразки отримують свідоцтво реєстрації (як і в ЄС), те саме стосується авторського права (за бажанням власника) та торговельних марок. У Цифрову Епоху авторське право тепер слугує не лише креативним індустріям. Промислові зразки зустрічаються повсюдно і неврахування цього виду інтелектуальної власності із економічної оцінки технології чи дослідження перспективних напрямів є необґрунтованим. Бренд технології може просуватися поряд із нею. Аналіз патентів дає розуміння технологій та технологічних можливостей, а також нових бізнес-потенціалів. Отримання торговельних марок на запатентовані рішення збільшують вартість цих технічних рішень, а аналіз марок надає інформацію щодо сфер, у яких працюють конкуренти, перспективних ніш та регіонів, перспективних продуктів та послуг, підходів до взаємодії з клієнтами та брендингових стратегій. Запропоновано також викласти у документі визначення терміну «договір про трансфер технології» відповідно до Регламенту 316/2014/ЄС, а саме додати до вже існуючого визначення, що це може бути також ліцензійним договором про права на технології, укладений між двома підприємствами з метою виробництва контрактної продукції ліцензіатом та/або його субпідрядником(ами).

Державна підтримка ветеранського підприємництва

Любов Гурак — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

У сучасних умовах державна підтримка ветеранського підприємництва відіграє ключову роль у соціальноекономічному розвитку України. Ветеранська політика України на сучасному етапі активно модернізується та оновлюється відповідно до актуальних проблем і викликів, які виникають під час реалізації механізмів державної політики щодо ветеранського підприємництва, проте реформування потребує уваги до можливих ризиків, що можуть перешкоджати успішній реалізації політики. Залучення ветеранів війни до підприємницької діяльності розглядається державою та суспільством як один з найважливіших механізмів реінтеграції ветеранів, що відповідає державним інтересам України та бажанням ветеранів за даними соціологічних опитувань. Метою статті є дослідження сучасного стану правового регулювання в Україні сфери реінтеграції ветеранів, зокрема можливості їхньої професійної адаптації та зайняття підприємницькою діяльністю. Встановлено, що перспективними напрямками залучення ветеранів до підприємництва є: надання фінансової підтримки ветеранським бізнес-проектам та пільг ветеранському бізнесу у сфері публічних закупівель разом із супутніми послугами (консультаціями, навчанням тощо), спрощення для ветеранів складних адміністративних процедур при отриманні таких пільг, забезпечення рівного доступу до програм державної підтримки ветеранів.

Загальнотеоретична характеристика договірних зобовʼязань з надання агентських послуг

Роман Крятов — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено загальнотеоретичну характеристику договірних зобов’язань з надання агентських послуг. Проаналізовано нормативно-правове регулювання агентських відносин в Україні, визначено елементи агентського договору та особливості прав і обов’язків сторін. Особливу увагу приділено специфіці надання агентських послуг у сфері кур’єрської діяльності та захисту прав споживачів. Розглянуто проблематику правового статусу агента, обсягу його повноважень та відповідальності перед принципалом і третіми особами. Досліджено фідуціарний характер агентських відносин та його вплив на права та обов’язки сторін. Проаналізовано особливості укладання та виконання агентських договорів у сфері кур’єрської діяльності, зокрема питання захисту персональних даних клієнтів, забезпечення якості послуг та вирішення спорів. На основі проведеного аналізу запропоновано шляхи вдосконалення законодавства у сфері агентських послуг, зокрема щодо уніфікації підходів у цивільному та господарському праві, розробки спеціальних механізмів захисту прав споживачів, гармонізації законодавства з міжнародними стандартами та вдосконалення механізмів відповідальності агентів. Обґрунтовано необхідність розробки спеціальних нормативних актів для регулювання діяльності агентів-кур’єрів, запровадження системи їх сертифікації та страхування відповідальності.

Деякі аспекти формування трудової поведінки у період воєнного стану

Вікторія Шевердіна — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено актуальній проблемі реалізації права на працю в умовах воєнного стану. Від самого початку широкомасштабної збройної агресії галузь трудового права зазнала значних трансформацій. Верховна Рада України внесла зміни до законодавства про працю та реформувала основні питання у сфері трудових правовідносин. Зокрема, були прийняті нові закони, ключове місце серед яких належить Законам України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Досліджуючи окремі аспекти здійснення працівником трудової функції з урахуванням нових реалій та змін у законодавстві які відбувалися з 24 лютого 2022 року, дійшли висновку, що під час дії воєнного стану згідно із Законом України «Про правовий режим воєнного стану» відбувається тимчасове, зумовлене загрозою, а саме агресією російської федерації проти України, обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина із зазначенням строку дії цих обмежень, що в свою чергу стосується і трудових прав та значно впливає на трудову поведінку працівників. Розглянуто теоретичну основу визначення поняття та сутність трудової поведінки працівника та узагальнено сукупність чинників, які впливають на неї. Визначено, що в умовах воєнного стану, звична трудова поведінка людей зазнає значних змін. А саме, на неї впливає комплекс факторів, як психологічних, так і соціально-економічних. Зазначено, що до соціально-економічних факторів належить: а) знищення інфраструктури та робочих місць; б) зміни в попиті на робочу силу; в) переміщення людей; г) економічна криза. А до психологічних: а) стрес та тривога; б) невпевненість у матеріальному забезпеченні своїх потреб; в) втрата близьких та соціальних зв’язків. Розглянуто інструменти, які можуть впливати на мотивацію працівника та на підтримку працездатності працівників у період воєнного стану. В ході дослідження було підкреслено важливість забезпечення для працівників максимально гідних умов праці, з урахуванням нестабільності в державі, безпекових умов, необхідності зміни законодавчих механізмів впорядкування взаємодії між державою, роботодавцем і найманим працівником та кардинального реформування чинного трудового законодавства.

До питання про правовий статус ветеранів війни та їх трудові гарантії

Євген Новіков — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Для ветеранів війни, як для соціально незахищеної групи населення, вкрай важливо реалізувати право на працю за допомогою встановлених законом трудових гарантій, оскільки трудова діяльність може бути дієвим способом повернення ветерана війни до цивільного життя, забезпечуючи йому адекватне розумове та (або) фізичне навантаження і відвернення від військового минулого. У статті проаналізовано поняття «ветерани війни», його склад, досліджено правовий статус осіб, що визнаються законом ветеранами війни, та запропоновано удосконалити правовий статус ветеранів війни. Автором визначено, шо законодавство пов’язує надання статусу ветерана з часовими межами окремого військового конфлікту. Недоліком цього підходу є те, що розділення за часом здобуття досвіду військовослужбовцями призводить до несправедливого порівняння внеску військових, які стали на захист в інші історичні періоди, і як наслідок, – ці категорії осіб та члени їх сімей отримують різні за розміром компенсаційні виплати і пільги. Така ситуація є порушенням принципів рівності і справедливості права соціального забезпечення, проявом дискримінації у сфері соціального захисту щодо ветеранів війни. У статті запропоновано змінити законодавчі підходи до поняття «ветерани війни» та визначити правовий статус цієї категорії осіб на підставі набутого бойового досвіду, а не часових меж військових конфліктів. Автором здійснено огляд трудових гарантій ветеранів війни як важливого елементу правового статусу. Зазначено, що трудові гарантії – важливий інструмент захисту трудових прав працівників з числа ветеранів війни, які повернулись до цивільного життя, оскільки є ефективним правовим механізмом реалізації соціально-трудових прав цієї категорії осіб. Автором визначено, що у сфері праці додаткові трудові гарантії, встановлені для ветеранів війни, допомагають не лише захистити трудові права, а й сприяють безболісному і швидкому переходу від військової служби до цивільного життя.

Огляд іноземного досвіду щодо професійної адаптації ветеранів війни

Ілля Мамаєв — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуто питання професійної адаптації ветеранів як ключового елементу успішної реінтеграції військовослужбовців у цивільне життя. Окреслено досвід Сполучених Штатів Америки, Європейського Союзу, Німеччини, Франції та Великобританії з метою визначення ефективних практик підтримки ветеранів, які можуть бути адаптовані до українського контексту. Основна увага приділена правовим і організаційним аспектам політики щодо ветеранів, включаючи законодавче забезпечення та участь державних і недержавних організацій в досліджуваній сфері. Зроблено висновок про наявність розгалуженої системи підтримки ветеранів у США, основу якої складає діяльність Департаменту у справах ветеранів (VA). Окрема увага звернута на функціонування Апеляційного суду США за позовами ветеранів (CAVC). Визначено, що створення подібного спеціалізованого судового органу може виявитися доцільним рішенням для України з метою ефективного захисту прав ветеранів у післявоєнний період Відзначена відсутність єдиного загальноєвропейського законодавства щодо ветеранів у Європейському Союзу. Разом з тим наголошено на діяльності панєвропейських недержавних організацій в окресленій сфері, таких як Європейська конфедерація ветеранів. Розглянута правова та інституційна база ветеранської політики в окремих держав-членах ЄС, а саме у Німеччині та Франції. Особливу увагу приділено досвіду Великобританії, яка претендує стати країною з найрозвиненішою системою підтримки ветеранів. Наголошено, що наявність стратегічного підходу до ветеранської політики, зокрема через План дій Стратегії ветеранів на 2022-2024 роки, забезпечує довгострокову правову визначеність для ветеранів та підвищує ефективність державної політики. Підкреслено, що професійна адаптація ветеранів є важливою передумовою для успішного післявоєнного відновлення України та збереження економічної активності ветеранів. Використання іноземного досвіду, зокрема створення спеціалізованих судових органів, розробка національних стратегій підтримки ветеранів та активне залучення недержавних організацій, може стати предметом подальшої дискусії, направленої на пошук оптимального шляху для побудови ефективної системи підтримки ветеранів в Україні.

Суб’єкти екологічних інновацій: сучасні правові виклики

Олена Савчук — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

У роботі досліджуються питання суб’єктів екологічних інновацій. Зазначається, що останні виступають ключовими учасниками у процесі впровадження нових технологій та рішень, спрямованих на збереження довкілля, раціональне використання ресурсів та зменшення негативного впливу людської діяльності на природу. Основними суб’єктами цього процесу є державні органи, приватні компанії, науково-дослідні установи, неурядові організації, а також громадськість. Підтримується думка про те, що успішна співпраця між усіма цими суб’єктами є вирішальною для розвитку та впровадження екологічних інновацій. Сучасні виклики, такі як зміна клімату, забруднення довкілля та вичерпання природних ресурсів, вимагають комплексного підходу та консолідації зусиль на міжнародному, національному та місцевому рівнях. Тільки завдяки взаємодії держави, бізнесу, науки та громадськості можна забезпечити сталий розвиток і зберегти природне середовище для майбутніх поколінь. Важливо відзначити, що екологічні інновації не лише сприяють охороні навколишнього середовища, але й створюють нові економічні можливості, стимулюють розвиток нових галузей і підвищують конкурентоспроможність компаній на глобальному ринку. У роботі зазначається, що суб’єктами сучасного ринку екологічних інновацій виступають держава, підприємства, організації, установи, університети, фонди, фізичні особи (учені і фахівці), що забезпечують процеси генерування і розповсюдження екологічних інновацій. Натомість організаційно-правовими формами інноваційної діяльності в екологічній сфері є технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, інноваційні центри, венчурні фірми, консультаційні й аналітичні фірми тощо. Доведено, що спільним для усіх цих суб’єктів виступає основна мета – сприяти розвитку та впровадженню екологічно чистих технологій з метою збереження довкілля, а також забезпечення сталого розвитку.

Правові проблеми відходів будівництва як об’єкту еколого-правового врегулювання

В’ячеслав Шерстюк — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Поводження з будівельними відходами є надзвичайно актуальною в сучасному суспільстві, адже зростання обсягів будівництва призводить до збільшення кількості відходів, які часто становлять загрозу для навколишнього середовища. Відходи будівництва включають у себе залишки будівельних матеріалів, зруйновані конструкції, шкідливі хімічні речовини та інші елементи, які можуть мати негативний вплив на екосистеми. Правове регулювання цих відходів є важливим елементом екологічної політики, спрямованої на забезпечення сталого розвитку та охорони довкілля. Однією з ключових правових проблем у цій сфері є визначення статусу будівельних відходів як об’єкту еколого-правового регулювання. З одного боку, будівельні відходи розглядаються як звичайні тверді відходи, але з іншого боку, їх особливий склад і потенційна шкідливість вимагають окремого підходу в регулюванні. Відсутність чіткого правового визначення ускладнює ефективне регулювання та контроль за поводженням з цими відходами. Ще одна проблема полягає в недостатності існуючих норм щодо поводження з будівельними відходами. Чинне законодавство часто не враховує специфіку цих відходів, що створює прогалини у правовому регулюванні. Наприклад, в Україні немає окремого закону, який би детально регулював питання управління будівельними відходами. Це ускладнює реалізацію ефективних механізмів збору, переробки та утилізації таких відходів. Крім того, значна частина будівельних відходів залишається неконтрольованою через недостатню відповідальність суб’єктів господарювання. Багато забудовників і підрядників не дотримуються встановлених правил поводження з відходами, що призводить до стихійних звалищ та збільшення навантаження на навколишнє середовище. Питання відповідальності за порушення правил поводження з будівельними відходами також потребує вдосконалення, оскільки штрафи та інші санкції часто є недостатньо жорсткими. Ефективне вирішення цих проблем потребує вдосконалення правової бази у сфері поводження з будівельними відходами, а також створення механізмів контролю та відповідальності за порушення екологічних норм. Крім того, важливо впроваджувати сучасні технології переробки будівельних відходів та стимулювати суб’єктів господарювання до екологічно безпечного поводження з відходами. Таким чином, правові проблеми відходів будівництва як об’єкта еколого-правового регулювання полягають у відсутності належного правового врегулювання, контролю та відповідальності, що ускладнює їх ефективну переробку та збереження екологічної безпеки.

Особливості функціонування секторів протидії домашньому насильству органів національної поліції України в умовах воєнного стану (на прикладі роботи поліції Харківської області)

Микола Голуб — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуті питання щодо необхідності належної організації службової діяльності таких підрозділів Національної поліції України, як Сектори протидії домашньому насильству (СПДН), відповідності завдань і функцій цих підрозділів, важливості забезпечення належного рівня їх підготовленості до сучасних викликів, які існують перед Національною поліцією України в умовах воєнного стану. Важливість викладеного матеріалу дослідження полягає у намаганні акцентувати увагу на тому, що організацію роботи СПДН потрібно розглядати не як певне збільшення функцій вищезазначеного органу, в першу чергу у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і яка дасть можливість покращити деякі стастичні показники, а як можливість підвищення ефективності роботи поліції вцілому у справі захисту прав і свобод людини, підтримання публічного порядку і безпеки, протидії злочинності. Вищезазначена ситуація потребує відповідального ставлення до себе у зв’язку з тим, що на сучасному етапі ми не спостерігаємо тенденцію до зниження кількості правопорушень, пов’язаних з проявами домашнього насильства. Наголошено на необхідності відповідних управлінських структур ОВА активізувати реалізацію більш дієвих заходів регіональними підрозділами Національної поліції та Міністерства соціальної політики щодо забезпечення ефективної взаємодії мобільних груп реагування СПДН та мобільних бригад соціально-психологічної допомоги. Автором запропоновано до їх кола відносити такі, як: підготовка та проведення спільних координаційних нарад, оперативне інформування та обмін інформацією про ситуації, пов’язані з проявами домашнього насильства, у разі необхідності здійснення сумісних виїздів на повідомлення, організація та проведення спільних занять по початковій підготовці та підвищенню кваліфікації членів вказаних груп з залученням до їх проведення як фахівців з педагогіки, психології, медицини, так і найбільш досвідчених практичних працівників поліції та інших правоохоронних органів.

Інноваційні процеси: економіко-правові проблеми реалізації, управління та регулювання

Олена Корват — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Наукова робота присвячена дослідженню питань регулювання інноваційних процесів для досягнення та підвищення ефективності інноваційної діяльності. В статті обґрунтована важливість використання системного підходу під час формування та виконання стратегій у сфері інноваційної діяльності. Метою роботи є розробка теоретичних положень та практичних рекомендацій з структурування економіко-правових проблем управління, реалізації та регулювання інноваційних процесів за системним підходом для удосконалення державної інноваційної політики та правового регулювання інноваційної діяльності. Розглянуто визначення поняття інноваційного процесу в науковій літературі та міжнародному стандарті – Керівництві Осло. Акцентовано увагу, що Керівництво Осло прирівнює інноваційний процес до інноваційної діяльності. Аргументовано, що управління інноваційною діяльністю є інноваційним процесом. Для виявлення та стратегічного розв’язання наявних економіко-правових проблем інноваційних процесів запропоновано побудову моделі «чорної скриньки» за стандартом функціонального моделювання IDEF0. Розроблено моделі інноваційних процесів в економіці, на підприємстві, в кластерах та екосистемах за стандартом IDEF0. Структуровано економіко-правові проблеми інноваційних процесів за групами проблем ресурсів, виконавців, інструментів регулювання, міжнародної взаємодії, економічної безпеки держави, співробітництва, взаємодії підприємств з зовнішнім середовищем, взаємодії суб’єктів у кластерах і екосистемах, виконання повноважень органами влади, захисту прав інтелектуальної власності, безпеки інновацій, результативності та ефективності інноваційної діяльності, інформування про інноваційні процеси, звітності підприємств, звітів державних регуляторів. Проведено аналіз повноти переліку проблем, зазначених у Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року. Обґрунтовано напрями удосконалення державної інноваційної політики та правового регулювання інноваційної діяльності в Україні.

Правові аспекти функціонування дослідницьких інфраструктур в Україні

Юрій Павлютін — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуті актуальні проблеми правового забезпечення функціонування дослідницьких інфраструктур в Україні. Наукова робота підготовлена у межах теми фундаментального дослідження «Правові механізми нової науково-дослідницької інфраструктури» (номер державної реєстрації РК УкрІНТЕІ № 0121U113768). Визначено, що дослідницька інфраструктура як важливий фактор розвитку сфер наукової, науково-технічної, інноваційної та освітньої діяльності знаходиться у стані недостатнього фінансового, організаційного та правового забезпечення незважаючи на визначеність концептуальних засад розвитку дослідницьких інфраструктур на національному рівні. Розглянуті окремі положення Концепції Державної цільової програми розвитку дослідницьких інфраструктур в Україні на період до 2026 року, яка встановила важливість створення необхідних організаційних, правових та фінансових умов для розвитку системи дослідницьких інфраструктур в Україні. Зазначено, що відновлення дослідницької інфраструктури в Україні є важливим завданням, яке повинно вирішуватися згідно з певними стратегічними напрямами, тобто потребує не лише наявності фінансових ресурсів, а й ретельної стратегії, яка враховує сучасні економічні умови, з якими зіткнулася країна внаслідок тривалого воєнного стану та інші пов’язані з цими умовами зовнішні та внутрішні фактори впливу. Зроблені висновки, що незважаючи на визначення концептуальних засад розвитку дослідницьких інфраструктур до введення воєнного стану, відповідна цільова програма досі не прийнята та має статус проекту, тому, враховуючи поточні виклики, ці засади потребують вдосконалення із розробленням нової Державної цільової програми розвитку дослідницьких інфраструктур в Україні оновленого терміну реалізації. Крім цього, вбачається за доцільне продовжити процес удосконалення чинного законодавства (в тому числі і документів державного стратегічного планування) щодо функціонування дослідницьких інфраструктур із застосуванням системного підходу, що забезпечить належний рівень розвитку та відновлення системи дослідницьких інфраструктур.

Бенефіціари у рамкових програмах ЄС з досліджень та інновацій («Горизонт 2020», «Горизонт Європа»), європейських структурних та інвестиційних фондах

Ганна Губіна — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

У сьогоденності все частіше постає питання про отримання фінансування наукових досліджень та науково- технічних (експериментальних) розробок. Така практика розповсюджена, наприклад, у ЄС. Пропонується багато джерел: Рамкові програми ЄС з досліджень та інновацій, Європейські структурні та інвестиційні фонди тощо. Однак, для розуміння самої процедури фінансування необхідно володіти деякими знаннями, в т.ч. щодо законо- давства ЄС. І увагу передусім потрібно зосередити на термінах в останньому, бо це є фундамент, абетка. Одним із них є бенефіціар. Він зустрічається у багатьох нормативно-правових актах ЄС, але не завжди має закріплене визначення. Отже, метою статті є з’ясування терміну «бенефіціар» у Рамкових програмах ЄС з досліджень та інновацій, Європейських структурних та інвестиційних фондах. У статті здійснюється спроба провести порівняльний аналіз розглядаємого терміну у Рамкових програмах ЄС з досліджень та інновацій («Горизонт 2020», «Горизонт Європа») та Європейських структурних та інвести- ційних фондах. Кожен з них має свою законодавчу базу ЄС. Однак, лише у Регламенті (ЄС) № 1303/2013 Євро- пейського Парламенту та Ради від 17 грудня 2013 р., що встановлює загальні положення щодо Європейського фонду регіонального розвитку, Європейського соціального фонду, Фонду згуртованості, Європейського сільсько- господарського фонду розвитку сільської місцевості та Європейського фонду Фонд морського та рибного госпо- дарства та встановлює загальні положення щодо Європейського фонду регіонального розвитку, Європейського соціального фонду, Фонду згуртованості та Європейського фонду морського та рибного господарства та скасовує Регламент Ради (ЄС) № 1083/2006, є визначення терміну «бенефіціар». У Регламенті (ЄС) 2021/695 Європейсько- го Парламенту та Ради від 28 квітня 2021 р. про заснування Horizon Europe – Рамкової програми з досліджень та інновацій, встановлюючи її правила для участі та розповсюдження, а також скасовуючи Регламенти (ЄС) № 1290/2013 та (ЄС) № 1291/2013 є посилання на Регламент (ЄС, Євратом) 2018/1046 Європейського Парламен- ту та Ради від 18 липня 2018 р. про фінансові правила, що застосовуються до загального бюджету Союзу, вне- сення змін до Регламентів (ЄС) № 1296/2013, (ЄС) № 1301/ 2013, (ЄС) № 1303/2013, (ЄС) № 1304/2013, (ЄС) № 1309/2013, (ЄС) № 1316/2013, (ЄС) № 223/2014, (ЄС) № 283/2014, та Рішення № 541/2014/ЄС та про скасуван- ня Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012, в якому є визначення терміну «бенефіціар». Спираючись на отримані результати, автор формулює висновки, надає рекомендації.

Університети на шляху до впровадження відкритої науки: теоретико-практичний контекст

Юлія Пасмор — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуто нові ролі і впливи відкритої науки (open science), відкритих даних (open data), відкритого доступу (open access) на модернізацію сфери науково-дослідної діяльності в умовах глобальних викликів та циф- рової трансформації університетів. Доведено, що визначальною ознакою змін, які відбуваються під впливом модифікації засобів і систем впровадження принципів відкритої науки, є обов’язкове онлайн-представлення отриманих пошуковцями даних, фактів зафіксованих у їх матеріалах досліджень, оскільки це допомагає не тіль- ки набути, а й ліквідувати існуючий у знаннях зацікавлених осіб розрив, забезпечує прозорість наукових напра- цювань. Досвід і новації університетів мають стати ілюстрацією того, як відкрита наука заохочує вчених доку- ментувати та публікувати свої здобутки у відкритому доступі для підвищення ефективності дослідницького процесу й дієвості співпраці, що зайвий раз підтвердить суттєвий соціальний вплив практики відкритої науки. У наукових колах ведеться дискусія про те, що у складних умовах воєнного стану, дистанційної роботи посилю- ється значення впровадження системного підходу при обчисленні основних показників наукової та науково-тех- нічної діяльності в університетах, наголошується на необхідності оновлення Нормативної рамки відкритої науки та метрик оцінювання наукових досліджень з урахуванням принципів відкритої науки. Доведена необхідність стратегії, як для осучаснення системи пріоритетних напрямів у сферах наукової, інноваційної діяльності, управ- ління дослідницькими даними, так і для запровадження певних видозмін процесів розробки й використання ре- сурсів, програмних інструментів, застосування сервісних заходів, нових механізмів і е-архівів зі збереження і обміну матеріалами фундаментальних наукових досліджень, забезпечення їх доступності для повторного ви- користання на благо суспільного прогресу. Аргументовано, що дослідницька новизна, винаходи,новації і ноу-хау відчутно впливають на розвиток світової науки, освіти, економіки, обороноздатності й суспільства в цілому. Провідна роль і місце університетів полягає в імплементації принципів, кращих практик відкритої науки на осно- ві результатів прогнозно-аналітичних (форсайтних) досліджень, що мають цінність для професійної спільноти та широкого загалу. Успішна реалізація практик і принципів відкритої науки, управління дослідницькими даними в університе- тах потребує: а) прийняття стратегічних планів, як своєрідної Agenda покрокових дій; б) обов’язкового форму- вання і використання усього комплексу мережних ресурсів і платформ, бібліометричних сервісів, міжнародних і національних напрацювань; в) побудови сучасної екосистеми науково-дослідної діяльності; д) підтримки наці- ональної наукової інфраструктури; е) забезпечення доступності українських досліджень з їх подальшою інтегра- цією до світової науки.

Соціальні та трудові права ветеранів війни

Інна Кульчій, Олена Черненко — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Ризико-орієнтований підхід до покращення фінансового стану страхових компаній в сучасних умовах

Юлія Холодна — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Основною метою статті є узагальненя теоретичних підходів та розробленя практичних рекомендацій щодо удосконалення оцінки платоспроможності та фінансового стану страхових компаній України У статті проаналізовано, що фінансовий стан – це якісна характеристика, що є об'єктом фінансового управління та результатом фінансово-господарської діяльності, яка вимірюється сукупністю показників, що відображають стан забезпеченості фінансовими ресурсами та формують ефективний мехізм роботи страхової компанії. Зроблено висновок, що фінансовий механізм регулюється чинним законодавством та нормативно-правовою базою країни, в якій функціонує страхова компанія і формується під постійним впливом нестійкого макроекономічного середовища.

Система оцінки фінансової стійкості страхової компанії повинна складатися як із загальних показників оцінки фінансового стану суб'єктів господарювання, так і зі специфічних показників, що характеризують окремі сторони діяльності страховиків. В статті зазначено, що для здійснення оцінки фінансової надійності страхових компаній треба створювати тести раннього попередження.

Важливу роль в формуванні загальної стратегії поведінки страховика займає прогнозування результатів оцінки платоспроможності страхової компанії з використанням SWOT-аналізу.

У статті проаналізовані загальні тенденції страхового ринку. В сучасних умовах Україна зіштовхнулася з безпрецедентними викликами для фінансового сектору, включно зі страховими компаніями. Військовий конфлікт не лише призвів до значного зростання ризиків у багатьох галузях, таких як майнове та медичне страхування, але й суттєво змінив поведінку споживачів та бізнесу. Підприємства зупиняють свою діяльність або скорочують обсяги, громадяни втрачають роботу і доходи, що впливає на їх платоспроможність та можливості придбання страхових продуктів.

Визначено, що страхові компанії залишаються важливим елементом фінансової системи в умовах нестійстійкої макроекономічної ситуації та військової агресії. Вони повинні не лише вижити в складних умовах, але й адаптувати свої стратегії для забезпечення стабільної діяльності та подальшого розвитку. Детально розглянуто сучасні виклики, з якими стикаються страхові компанії в умовах військового стану, та запропоновано комплекс заходів, спрямованих на підвищення їх фінансової стійкості й ефективності роботи.

Управління розвитком бізнес-комунікацій як основа підвищення конкурентоспроможності підприємницьких мереж

Наталія Кузьминчук, Ганна Писаревська, Олена Литовченко — пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню проблем управління розвитком бізнес-комунікацій у підприємницьких мережах. Обґрунтовано, що сучасні умови ведення господарської діяльності вимагають застосування нових наукових підходів до управління бізнес-комунікаціями, що сприяє досягненню стратегічних та тактичних цілей підприємницьких мереж в умовах глобалізації та технологічних змін для підвищення їх конкурентоспроможності. Визначено ключову роль бізнес-комунікацій у підприємницьких мережах, зокрема їх вплив на внутрішню взаємодію між підрозділами та зовнішніми стейкхолдерами. Запропоновано модель бізнес-комунікацій підприємницьких мереж, що передбачає інтеграцію новітніх цифрових технологій для покращення управлінських процесів та підвищення результативності інформаційно-комунікаційного забезпечення.

Особливу увагу приділено діджиталізації як одному з ключових факторів розвитку бізнес-комунікацій у підприємницьких мережах. Розглянуто вплив технологій, таких як штучний інтелект, CRM, ERP та PIM-системи, на оптимізацію комунікаційних процесів. Обґрунтовано, що діджиталізація сприяє автоматизації процесів, зниженню витрат, підвищенню швидкості обміну інформацією та надійності прийнятих управлінських рішень.

Розроблено модель управління бізнес-комунікаціями підприємницьких мереж, що включає основні функціональні етапи: від організації внутрішніх комунікацій до стратегічної взаємодії з зовнішніми партнерами та клієнтами. Визначено, що ефективне управління розвитком бізнес-комунікацій в межах підприємницьких мереж підвищує гнучкість та адаптивність бізнесу до змін на ринку, сприяє оптимізації бізнес-процесів і дозволяє досягти високих конкурентних переваг. Практичне значення дослідження полягає в розробці рекомендацій щодо покращення бізнес-комунікацій у підприємницьких мережах через впровадження інформаційно-комунікаційних технологій та автоматизованих систем управління.

Титульна сторінка та Зміст

пт, 15 лис 2024 00:00:00 +0200

Титульна сторінка та Зміст