Поняття «булінг» в українському законодавстві: проблеми визначення та правозастосування

Анотація

У статті проаналізовано сучасний стан антибулінгового національного законодавства. Виявлено окремі прогалини, які містить КУпАП та Закон України «Про освіту». Акцентовано увагу на недосконалість визначення поняття «булінг» у чинному законодавстві, що полягає у невключенні до зони відповідальності повнолітніх суб’єктів освітнього процесу, а отже, фактичному унеможливленні їх притягнення в адміністративному порядку. Проаналізовано підходи зарубіжних і українських вчених до тлумачення поняття «булінг». Зроблено висновок, що майже всі науковці, які займалися цією проблематикою, розглядають булінг як: а) агресивну поведінку однієї особи щодо іншої (такий підхід не дає уявлення про булінг як окреме явище, адже ця ознака притаманна, наприклад, хуліганству, насильству в сім’ї тощо); б) як систематичне психологічне та фізичне насильство (більш виважене і у цілому правильне визначення, оскільки називає основні характерні ознаки даного явища і таким чином виокремлює його з-поміж інших). На підставі аналізу наукового доробку вітчизняних та зарубіжних дослідників булінгу, а також українського законодавства та узагальнення виявлених спільних сутнісних ознак цього явища сформульовано його дефініцію. Наголошено, що заклади вищої освіти, як осередки формування нації, мають бути прикладом здорової комунікації, академічної доброчесності та професійної етики. Акцентовано увагу, що негативне явище у студентських колективах, порівняно із шкільними, має більш прихований та жорстокий характер, змінюються і його форми. Окрему увагу приділено студентським військовим колективам, у яких також, як і в звичайних студентських групах, можуть спостерігатися прояви цькування, психологічного тиску тощо, але така поведінка має латентний характер. Це, насамперед, пов’язано з ізольованістю таких колективів, що сприяє приховуванню фактів булінгу серед курсантів та офіцерів, тому на практиці довести такі дії з боку загаданих суб’єктів вкрай складно. Проаналізовано «Порядок реагування на випадки булінгу (цькування)», який стосується лише неповнолітніх осіб. Підкреслено, що конфліктні взаємовідносини з ознаками цькування між повнолітніми здобувачами освіти, педагогічними, науково-педагогічними працівниками чи іншими повнолітніми особами – учасниками освітнього процесу – не підпадають під регулювання антибулінгового законодавства, а, отже, відповідальність для повнолітніх згідно зі статтею 173-4 КУпАП не настає. Така прогалина в законодавчій нормі ускладнює на практиці можливість використання чинної нормативно-правової бази як інструменту захисту від булінгу в освітньому середовищі ЗВО, притягнення повнолітніх здобувачів вищої освіти до відповідальності в разі вчиненого цькування. Автором зауважено, що вилучення терміна «булінг» із ст. 1 Закону України «Про освіту» є нелогічним, адже булінг зазвичай виникає і проявляється саме в освітньому середовищі. При цьому спостерігається непослідовність законодавця: в окремих статтях Закону України «Про освіту» все ж таки ще зустрічається слово «булінг». До того ж, змінивши слово «булінг» на словосполучення «насильство або жорстоке поводження з дітьми», законодавець тим самим звузив застосування норм Закону України «Про вищу освіту» щодо повнолітніх учасників освітнього процесу. Таке нововведення не сприяє поліпшенню якості цього Закону, бо, крім зазначеного, спрощує суть явища як повторюваного, системного фізичного або морального болю, що завдається жертві булінгу. У статті проаналізовано «мобінг» як суміжне «булінгу» поняття. Автором висловлено думку, що основною відмінністю цих, подібних за суттю, двох понять є не тільки де вчиняються такі дії, а й ким. Суб’єкти мобінгу належать до певного трудового колективу, а суб’єктами булінгу можуть бути тільки учасники освітнього процесу. Зроблено висновок і надано обґрунтовані пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення визначення поняття «булінг» в українському законодавстві.