Використання інформації з відкритих джерел та право інтелектуальної власності

Анотація

Мета статті полягає в описі та систематизації основних правових ризиків пов’язаних з інтелектуальною власністю під час використання інформації з відкритих джерел. Для досягнення мети статті далі розглянуто наступні розповсюджені методи OSINT-досліджень: інтелектуальний аналіз тексту та даних, аналіз зображень, аналіз відео, аналіз аудіо, розпізнавання облич, геолокація, удосконалення та використання програмних продуктів з відкритим кодом. Виокремлено наступні ризики OSINT діяльності за ймовірністю їхнього виникнення: – високий ступінь: порушення авторських прав власника твору через складність ідентифікації цього власника та складності управління розповсюдженням інформації у глобальній мережі; використання творів чи продуктів (навіть з авторитетних чи звичних для користувача ресурсів), які порушують права інтелектуальної власності третіх осіб; порушення прав інтелектуальної власності в одній країні без порушення тих же норм в іншій через відсутність міжнародних уніфікованих законів; порушення умов ліцензії платформи через відмінності у таких ліцензіях та їхнє неуважне прочитання; порушення умов ліцензії власника продукту з відкритим кодом через відмінності у таких ліцензіях або невірною (у порівнянні з ліцензією) інтерпретацією терміну «відкритий код» користувачем; ігнорування збирання дозволів у великої кількості залучених осіб; – середній ступінь: порушення авторських прав власника твору через використання піратських творів; порушення прав на комерційну таємницю; – низький ступінь: порушення прав на торговельні марки облич; порушення патентних прав на продукти, які застосовуються для певного дослідження, через відсутність знань про такі права. Для зниження цих ризиків найочевиднішими є наступні дії: уніфікація національних законів; впровадження спеціальних правових режимів використання інформації з відкритих джерел на національних та/або міжнародному рівнях; уніфікація ліцензійних угод великих платформ на добровільних засадах; навчання дослідників питанням інтелектуальної власності; інтенсифікація впровадження технологічних рішень для управління правами інтелектуальної власності, як, наприклад, блокчейн, шифрування творів, водяні знаки тощо; некомерційне використання прав інтелектуальної власності, не виходячи за обсяги, що відповідають поставленій меті.