ВІДНОСНА ТА АБСОЛЮТНА НЕДІЙСНІСТЬ В ПРАВІ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

Анотація

У статті здійснено ґрунтовний аналіз концепції недійсності міжнародних договорів у межах правового регулювання Віденської конвенції 1969 року про право міжнародних договорів (далі – ВК). Основна увага зосереджена на розмежуванні відносної та абсолютної недійсності договорів, їх юридичній природі та особливостях застосування в міжнародно-правовій практиці. Досліджено підстави для визнання договорів недійсними, зокрема: порушення норм внутрішнього права держав, що мають істотне значення; перевищення повноважень представниками держав; помилка; обман; підкуп; примус представників держав або самих держав через загрозу силою чи її застосування, а також суперечність договорів імперативним нормам загального міжнародного права (jus cogens). На основі аналізу наукової літератури, міжнародних актів та судових рішень у статті розглянуто питання кола суб’єктів, уповноважених ініціювати недійсність міжнародного договору, а також питання щодо моменту з якого договір визнається недійсним. Досліджено теоретичні підходи до проблематики недійсності міжнародних договорів. Здійснено порівняльний аналіз процедурних аспектів та юридичних наслідків визнання міжнародних договорів недійсними. Особлива увага приділяється статтям, що регулюють питання недійсності та наслідків щодо міжнародних договорів які суперечать імперативним нормам загального міжнародного права jus cogens. Визначено, що стаття 65 Віденської конвенції, яка встановлює процедуру для вирішення спорів між сторонами договору без необхідності звертатися до міжнародних судів чи арбітражних органів, створила важливі передумови для врегулювання питання недійсності договорів в більш дипломатичний спосіб, без звернення до міжнародного судового органу чи арбітражу.